Захириддин Мухаммад Бабур – правитель, известный узбекский поэт, ценитель и покровитель науки, искусства и литературы. Бабур оставил поэтическое и научное наследие. Его перу принадлежит знаменитое «Бабурнаме», изучаемое во всем мире, газели, рубаи. В стихотворениях Бабура отражены как
его личная жизнь, так и исторические события. В его поэзии прославляются достоинства личности.
После смерти отца двенадцатилетний Бабур был обьявлен правителем Ферганы. Придя к власти, юный наследник упорно стремился создать в Мавераннахре крупное централизованное государство. В своей столице Бабур собрал вокруг себя немало талантливых писателей, поэтов, художников, музыкантов, ученых, которым создал поддержку.
Не было ничего, что великий император Бабур не сделал бы для своих поданных. Он относился к ним как к своим детям. Время от времени он выходилиз дворца, чтобы пройтись по улицам города. Он смотрел, как живут простые люди. Если Бабур видел, что кто-то бедствует, оказывал . Люди не узнавали его, потому что на такие прогулки он одевался просто.
В том же городе жил юноша, который завидовал Бабуру, так как все вокруг обожали его и восхищались им. Они превознесли императора до небес за его отвагу, доброту и благородство. Из-за этого молодой человек затаил желание убить Бабура. Он слышал, что иногда император ходит по городу без охраны. Поэтому юноша всегда носил с собой меч, для того чтобы когда-нибудь встретить Бабура и убить его.
Обычно охрана тайно сопровождала правителя. Однажды Бабуру удалось ускользнуть от охраны. Он шел и вдруг увидел мчащегося по улице бешеного слона. Люди с криком разбегались в разные стороны. Но там оказался бес ребёнок, который не мог быстро бежать. Все были напуганы до смерти, и никто не отважился ребёнка. Тут Бабур бросился к малышу и выхватил его из-под ног слога. Бабур малыша,но его тюрбан упал на землю. Кто-то подбежал, чтобы поднять тюрбан героя. Когда же люди посмотрели внутрь, то обнаружили, что это была корона императора. Это все происходило на глазах юноши, который мечтал убить правителя. Осознав, что произошло, молодой человек стал просить прощения. Протянув императору меч, которым раньше хотел убить его, юноша стал молить о смерти. Бабур, видя, что человек искренен, назначил его охранником.
Так Бабур принял жизнь человека лишь для того, чтоб сделать ее полезной и плодотворной. Вместо того, чтобы наказать или даже казнить юношу, Бабур сделал его одним из своих личных телохранителей.
Таков был факт из жизни того, кто воспевал любовь, красоту и гармонию в лирике, хотя жизнь самого властителя-творца была далека от легкости и воздушности его поэтического слога.
написать изложение-описание.
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник М. Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.
У романі П. Куліша «Чорна рада» ми гаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.
Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.
Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?
І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.