Одна сюжетная линия, часто – это судьба главного героя.
В рассказе повествуетсяо нескольких , но чаще одном, важном эпизоде из жизни человека.
Второстепенные и эпизодические герои так или иначе раскрывают характер главного, проблемусвязанную с этим главным героем.
По количеству страниц рассказ может быть и объёмным , но главное то, что всё действие подчинено одной проблеме, связано с одним героем, одной сюжетной линией.Большую роль в рассказе играют детали. Иногда достаточно одной детали, чтобы понять характер героя.
В рассказе повествование ведётся от одного лица. Это может быть рассказчик, герой или сам автор.
Рассказы имеют меткое , запоминающееся название, в котором уже содержится часть ответа на поднятый вопрос. .Рассказы написаны авторами в определённую эпоху, поэтому, конечно, они отражают особенности литературы той или иной поры. Известно, что до 19 века рассказы были близки к новеллам, в 19 веке появился в рассказах подтекст, чего не могло быть в более раннюю эпоху.
Відповідь:Образ Дон Кіхота — прояв кращих намірів і прагнень людини
(за романом Мігеля Сервантеса "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі")
Лицарський роман в Іспанії XVI століття переживав своє друге народження. Сервантес вирішив написати пародію на лицарський роман, перетворивши чарівне романтичне середовище на повсякденне життя Іспанії початку XVII століття. Усе, що було у лицарському романі розкішним та захоплюючим, у романі Сервантеса стає вбогим та безглуздим.
Головною прикрасою лицарського роману завжди був молодий лицар, гарний, сильний, закоханий, який мужньо боровся з ворогами, чарівниками та велетнями. У романі Сервантеса його місце займає зубожілий провінційний гідальго Алонсо Кехано, усе майно якого було у "родовому списі, старезному щиті, охлялій шкапі та борзому собаці". Цей гідальго не здатного роду, не молодий і не привабливий. Проте, начитавшись лицарських романів, він вирішив стати мандрівним лицарем та здійснити великі подвиги. Алонео Кехано назвався гучним ім'ям Дон Кіхота з Ламанчі, вбрався у лицарське вбрання, обрав собі даму серця та вирушив на пошуки пригод. Лицарська зброя його була іржавою, а володаркою серця — сільська дівчина, яку Дон Кіхот називав Дульцінеєю Тобоською.
"Подвиги" Дон Кіхота, який бачив світ очима лицарських романів, кумедні. Звичайна домівка уявлялася йому палацом з чотирма вежами, повії — чарівними володарками замку, тодедські торговці — подорожуючими лицарями, вітряки — велетнями.
Поступово Сервантес націляє Дон Кіхота не тільки кумедними, але й високими душевними якостями. Його герой відчув поетичність чарівної історії Лицаря Озера, яка багатьох дратувала. Божевілля Дон Кіхота являло собою виклик світові, позбавленому поетичного натхнення. Дульцінея Тобоська існувала лише в уяві фантазера з Ламанчі, але вигадати її міг лише той, хто поетизував жінку, для кого кохана, навіть сільська дівчина, була чарівною принцесою. Дон Кіхот полюбляв слухати пісні та вірші, знав багато старовинних романсів і сам писав вірші.
Объяснение:
Особенности рассказа
Небольшой объём
Ограниченное число действующих лиц
Одна сюжетная линия, часто – это судьба главного героя.
В рассказе повествуетсяо нескольких , но чаще одном, важном эпизоде из жизни человека.
Второстепенные и эпизодические герои так или иначе раскрывают характер главного, проблемусвязанную с этим главным героем.
По количеству страниц рассказ может быть и объёмным , но главное то, что всё действие подчинено одной проблеме, связано с одним героем, одной сюжетной линией.Большую роль в рассказе играют детали. Иногда достаточно одной детали, чтобы понять характер героя.
В рассказе повествование ведётся от одного лица. Это может быть рассказчик, герой или сам автор.
Рассказы имеют меткое , запоминающееся название, в котором уже содержится часть ответа на поднятый вопрос. .Рассказы написаны авторами в определённую эпоху, поэтому, конечно, они отражают особенности литературы той или иной поры. Известно, что до 19 века рассказы были близки к новеллам, в 19 веке появился в рассказах подтекст, чего не могло быть в более раннюю эпоху.
Відповідь:Образ Дон Кіхота — прояв кращих намірів і прагнень людини
(за романом Мігеля Сервантеса "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі")
Лицарський роман в Іспанії XVI століття переживав своє друге народження. Сервантес вирішив написати пародію на лицарський роман, перетворивши чарівне романтичне середовище на повсякденне життя Іспанії початку XVII століття. Усе, що було у лицарському романі розкішним та захоплюючим, у романі Сервантеса стає вбогим та безглуздим.
Головною прикрасою лицарського роману завжди був молодий лицар, гарний, сильний, закоханий, який мужньо боровся з ворогами, чарівниками та велетнями. У романі Сервантеса його місце займає зубожілий провінційний гідальго Алонсо Кехано, усе майно якого було у "родовому списі, старезному щиті, охлялій шкапі та борзому собаці". Цей гідальго не здатного роду, не молодий і не привабливий. Проте, начитавшись лицарських романів, він вирішив стати мандрівним лицарем та здійснити великі подвиги. Алонео Кехано назвався гучним ім'ям Дон Кіхота з Ламанчі, вбрався у лицарське вбрання, обрав собі даму серця та вирушив на пошуки пригод. Лицарська зброя його була іржавою, а володаркою серця — сільська дівчина, яку Дон Кіхот називав Дульцінеєю Тобоською.
"Подвиги" Дон Кіхота, який бачив світ очима лицарських романів, кумедні. Звичайна домівка уявлялася йому палацом з чотирма вежами, повії — чарівними володарками замку, тодедські торговці — подорожуючими лицарями, вітряки — велетнями.
Поступово Сервантес націляє Дон Кіхота не тільки кумедними, але й високими душевними якостями. Його герой відчув поетичність чарівної історії Лицаря Озера, яка багатьох дратувала. Божевілля Дон Кіхота являло собою виклик світові, позбавленому поетичного натхнення. Дульцінея Тобоська існувала лише в уяві фантазера з Ламанчі, але вигадати її міг лише той, хто поетизував жінку, для кого кохана, навіть сільська дівчина, була чарівною принцесою. Дон Кіхот полюбляв слухати пісні та вірші, знав багато старовинних романсів і сам писав вірші.
Пояснення