Жил был мужик, был у него кот,да такой баловник ,что надоел мужику.Взял кота ,пришёл в лес и бросил его в лесу - пускай пропадает.Кот ходил, набрёл на избушку - лежит , захочет поесть - идёт в лес птиц,мышей ловить.Встретил он лису . лиса была удивлена, не видела она в лесу ещё котов .Спросила как его зовут .Кот ей отвечает : Котофей Иванович . Так лисе кот понравился что она не выдержила и спросила холостой он или женат.Вот он и ответил что он холостой.Лиса обрадовалась и попросила что бы он её в замуж взял.Кот согласился.Как то раз Лиса поймала утку , пошла с Котофеем делиться , но тут ей волк : Стой,отдай утку! Лиса отказала ему и сказала что , если не отстанет, скажет всё Котофею , а он его доведёт до смерти.и прибавила, если ты соберёшь стадо баранов , то может и увидишь Котофея Волк не знал кто такой и спросил у Лисы, Лиса ему всё рассказала ,что он самый храбрый,умный ,сильный Волк испугался и не стал отнимать утку.Потом повстречался ей медведь :Отдай ,Лиса , утку! Лиса всё рассказала медведю про Котофея .И сказала медведю что бы он припас быка - тогда увидит Котофея.Принёс стадо баранов волк к Лисе и Котофею видит что медведь тоже с быком идёт сюда.Остановились около избушки . И оба боятся постучать вдруг Котофей рассердится .Увидали зайца , попросили его постучать и сказать что волк и медведь Лису и Котофея ждут . Заяц постучал .Вышел Котофей . Медведь залез на дерево и шевелится и листья тоже , Котофей подумал - мышь и как кинулся , а попался ему волк,как разцарапал он ему всю морду, так медведь и волк убежали от страха, так и жили Лиса и Кот , все их боялись и не обижали.
П’єса І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» переконливо доводить читачам, що можуть зробити зі звичайною людиною великі гроші, які несподівано з’являються у її руках. Головним персонажем твору є Герасим Калитка, який своєю важкою працею і визискуванням зміг нажити достатньо великі гроші. Але це зовсім не відчувається, коли він має добрі наміри і постійно працює. Але велика жадоба до грошей, прагнення стати ще більш багатим перетворюють добрі людські риси калитки на вади. Він починає не тільки працювати сам, але й примушує свою родину і своїх наймитів буквально гинути, працюючи. Він і сам каже: «Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає».
Своєму рідному синові він не дає навіть найменшого перепочинку і планує його майбутню долю тільки за своїми планами, головною метою яких є звичайне збагачення. На мою думку рішення відмінити одруження свого сина з наймичкою і посватати його за дочку місцевого багатія, та ще й заявити: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу… Мені треба невістку з приданим, з грішми» – це відверто аморальний вчинок. З його слів виявляється, що засватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі».
Взагалі, ставлення Калитки до наймитів висвітлює його як надзвичайно жорстоку і в той же час скупу людину. Прагнення до збагачення знищує у ньому усі людські почуття. Калитка не дає своїм робітникам ні спати, ні добре поїсти, навіть не помлитися Богу, хоча молитва у той час була святою справою. Причому сам господар не вважає свою поведінкою якоюсь неправильною, а навпаки, навіть пишається.
Але велика жадоба до грошей, прагнення стати ще більш багатим перетворюють добрі людські риси калитки на вади. Він починає не тільки працювати сам, але й примушує свою родину і своїх наймитів буквально гинути, працюючи. Він і сам каже: «Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає».
Своєму рідному синові він не дає навіть найменшого перепочинку і планує його майбутню долю тільки за своїми планами, головною метою яких є звичайне збагачення. На мою думку рішення відмінити одруження свого сина з наймичкою і посватати його за дочку місцевого багатія, та ще й заявити: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу… Мені треба невістку з приданим, з грішми» – це відверто аморальний вчинок. З його слів виявляється, що засватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі».
Взагалі, ставлення Калитки до наймитів висвітлює його як надзвичайно жорстоку і в той же час скупу людину. Прагнення до збагачення знищує у ньому усі людські почуття. Калитка не дає своїм робітникам ні спати, ні добре поїсти, навіть не помлитися Богу, хоча молитва у той час була святою справою. Причому сам господар не вважає свою поведінкою якоюсь неправильною, а навпаки, навіть пишається.