Алекса́ндр Никола́евич Острóвский (31 марта [12 апреля] 1823 — 2 [14] июня 1886) — русский драматург, творчество которого стало важнейшим этапом развития русского национального театра[3]. В комедиях и социально-психологических драмах, составивших фундамент национального репертуара, он вывел галерею ярких и узнаваемых российских типов — от корыстолюбивых, своевластных и жестоких купцов, чиновников и помещиков до многочисленных слуг, приживалок, богомольных странников и лицемерных карьеристов.
Александр Николаевич Островский родился 31 марта (12 апреля) 1823 года в Замоскворечье, вблизи центра Москвы, на Малой Ордынке. Отец его, Николай Фёдорович, был сыном священника, сам окончил Костромскую семинарию, затем Московскую духовную академию, однако стал практиковать как судебный стряпчий, занимаясь имущественными и коммерческими делами; дослужился до чина коллежского асессора, а в 1839 году получил дворянство. Мать, Любовь Ивановна Саввина, дочь пономаря и просвирни, умерла, когда Александру не исполнилось ещё девяти лет. В семье было четверо детей (и ещё четверо умерли во младенчестве). Младший брат — государственный деятель
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття. по-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш. яскравим художнім утіленням цієї думки є твір всеволода нестайка "тореадори з васюківки". життя яви й павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь. по-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. і навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується. прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою галиною. вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка галина переїхала зі свого міста жити до нас. ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. з часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо. отже, дружба - це найкращий скарб в житті.
Алекса́ндр Никола́евич Острóвский (31 марта [12 апреля] 1823 — 2 [14] июня 1886) — русский драматург, творчество которого стало важнейшим этапом развития русского национального театра[3]. В комедиях и социально-психологических драмах, составивших фундамент национального репертуара, он вывел галерею ярких и узнаваемых российских типов — от корыстолюбивых, своевластных и жестоких купцов, чиновников и помещиков до многочисленных слуг, приживалок, богомольных странников и лицемерных карьеристов.
Александр Николаевич Островский родился 31 марта (12 апреля) 1823 года в Замоскворечье, вблизи центра Москвы, на Малой Ордынке. Отец его, Николай Фёдорович, был сыном священника, сам окончил Костромскую семинарию, затем Московскую духовную академию, однако стал практиковать как судебный стряпчий, занимаясь имущественными и коммерческими делами; дослужился до чина коллежского асессора, а в 1839 году получил дворянство. Мать, Любовь Ивановна Саввина, дочь пономаря и просвирни, умерла, когда Александру не исполнилось ещё девяти лет. В семье было четверо детей (и ещё четверо умерли во младенчестве). Младший брат — государственный деятель