Софійка - звичайна дівчинка середнього шкільного віку. Вчиться Софія непогано вона не є відмінницею. Стосунки з колективом у школі у неї теж посередні, вона не є лідером. Несподівано дівчина закохується у Вадима - самотнього багатого хлопця без опіки батьків, який виховується вулицею. Сашко - хлопець, що закоханий у неї, є для Софії "бомжиком". Тут проявляється її закомплексованість та небажання сприймати світ серцем. Софія бачить очима.
Вадим краде та палить, проте дівчина на це не зважає. Вона свято вірить у їхнє кохання та майбутнє продовження. Наприкінці твору дівчина зрозуміла всю сутність Вадима, проте на чуйного та надійного Сашка її очі так і не розкрились. Тобто Софійка - це, насамперед, людина, з усіма її достоїнствами, вадами та недоліками.
"Я не говорю о политических деятелях, которым "тактика" и "момент" не позволяют показывать души. Думаю, не так уж мало сейчас в России людей, у которых на душе весело, которые хмурятся по обязанности.
Я говорю о тех, кто политики не делает; о писателях, например (если они делают политику, то грешат против самих себя, потому что "за двумя зайцами погонишься - ни одного не поймаешь": политики не сделают, а свой голос потеряют) . Я думаю, что не только право, но и обязанность их состоит в том, чтобы быть нетактичными, "бестактными": слушать ту великую музыку будущего, звуками которой наполнен воздух, и не выискивать отдельных визгливых и фальшивых нот в величавом реве и звоне мирового оркестра.
Русской интеллигенции - точно медведь на ухо наступил: мелкие страхи, мелкие словечки. Не стыдно ли издеваться над безграмотностью каких-нибудь объявлений или писем, которые писаны доброй, но неуклюжей рукой? Не стыдно ли гордо отмалчиваться на "дурацкие" вопросы? Не стыдно ли прекрасное слово "товарищ" произносить в кавычках?
Это - всякий лавочник умеет. Этим можно только озлобить человека и разбудить в нем зверя.
Объяснение:
Софійка - звичайна дівчинка середнього шкільного віку. Вчиться Софія непогано вона не є відмінницею. Стосунки з колективом у школі у неї теж посередні, вона не є лідером. Несподівано дівчина закохується у Вадима - самотнього багатого хлопця без опіки батьків, який виховується вулицею. Сашко - хлопець, що закоханий у неї, є для Софії "бомжиком". Тут проявляється її закомплексованість та небажання сприймати світ серцем. Софія бачить очима.
Вадим краде та палить, проте дівчина на це не зважає. Вона свято вірить у їхнє кохання та майбутнє продовження. Наприкінці твору дівчина зрозуміла всю сутність Вадима, проте на чуйного та надійного Сашка її очі так і не розкрились. Тобто Софійка - це, насамперед, людина, з усіма її достоїнствами, вадами та недоліками.
Детальніше - на -
Я говорю о тех, кто политики не делает; о писателях, например (если они делают политику, то грешат против самих себя, потому что "за двумя зайцами погонишься - ни одного не поймаешь": политики не сделают, а свой голос потеряют) . Я думаю, что не только право, но и обязанность их состоит в том, чтобы быть нетактичными, "бестактными": слушать ту великую музыку будущего, звуками которой наполнен воздух, и не выискивать отдельных визгливых и фальшивых нот в величавом реве и звоне мирового оркестра.
Русской интеллигенции - точно медведь на ухо наступил: мелкие страхи, мелкие словечки. Не стыдно ли издеваться над безграмотностью каких-нибудь объявлений или писем, которые писаны доброй, но неуклюжей рукой? Не стыдно ли гордо отмалчиваться на "дурацкие" вопросы? Не стыдно ли прекрасное слово "товарищ" произносить в кавычках?
Это - всякий лавочник умеет. Этим можно только озлобить человека и разбудить в нем зверя.