У житті тітки Поллі та інших жителів містечка сталися дивовижні зміни. Цим потрібно завдячувати Поліанні, яка вміла жити, радіти життю, була оптимісткою, кожному дарувала частинку свого доброго серця. 1. Тітці Поллі довелося змінювати звичний стиль життя. 2. Тітчине розуміння обов’язку видається дивним і Полінні, і іншим жителям маєтку Гаррінгтонів. 4. Режим дня, який запропонувала тітка, на думку Поліанни, «зовсім не лишає часу на те, щоб просто жити». 5. Життя Поліанна сприймає, як гру в радість, намагається навчити цього усіх жителів містечка. Радість дівчинка намагається знайти за будь-яких обставин, навіть за таких, які видаються зовсім безнадійними (н., смерть батька, кімната на горищі тощо). Іншим людям вона теж допомагає знайти привід для радості. 6. Поліанна виявилася дуже старанною ученицею, але окрім навчання вона мала ще багато обов’язків: навідувати Джона Пендлтона, місіс Сноу, спілкуватися із лікарем Чілтоном тощо. 7. Нещастя, що сталося з Поліанною, не поселило в дівчинці зневіру, через те, що їй постійно приходили листи, від вдячних людей, яким вона до відвідували жителі містечка, тому що кожного із них вона навчила радіти життю і насолоджуватися ним. 8. Любов до Поліанни змусила тітку Поллі та лікаря Чілтона забути про образи, зрозуміти цінність своїх стосунків до дівчинці одужати.
Не всё в своей жизни человек может выбрать сам. Я не могу выбрать своих родителей. Я не могу выбрать язык, на котором мама пела мне колыбельные песни. Я не могу выбрать Родину.
Сначала я появляюсь на свет. Потом я узнаю, что моя Родина зовется Россия. Что она – самая большая страна в мире. Что Россия – страна с древней историей.
С первых дней моей жизни меня окружают родные люди. Постепенно их круг расширяется. Родственники, друзья, соседи… И однажды ко мне приходит понимание, что кроме моего дома, моего двора, моей улицы, моего района, моего города, есть еще Моя Страна.
Это миллионы людей, которые лично не знакомы со мной. Но в нашей жизни есть много общего. И мы все в чем-то зависим друг от друга.
Пятьдесят лет назад над землей взлетел один никому тогда неизвестный летчик. Но весть о его полете наполнила радостью всю нашу страну. И теперь мы с гордостью говорим: мы – соотечественники Юрия Гагарина, первого в мире космонавта.
Мы переживаем победы России как свои победы. И беды России для нас тоже не чужие.
Что же нас объединяет? Единая Родина. Это общая земля. Общая история. Общие законы. Общий язык. Но важнее всего – общие ценности, духовные традиции. Человек остается человеком, пока он ценит и бескорыстно заботится о близком ему человеке, других людях, об интересах народа и Отечества.
И Родину, и ценности ты получаешь в дар от предшествующих поколений. Ценности живут в духовных традициях. Вне традиций они погибают, словно растение, которое выдернули из почвы. Источник ценностей понимается по-разному.
Верующие убеждены, что ценности люди получают от Бога. Бог дает людям нравственный закон – знание о правильной жизни, о том, как избежать зла, страха и болезней и даже смерти, не причинять вред другим, жить в любви, гармонии и согласии с людьми и окружающим миром.
1. Тітці Поллі довелося змінювати звичний стиль життя. 2. Тітчине розуміння обов’язку видається дивним і Полінні, і іншим жителям маєтку Гаррінгтонів. 4. Режим дня, який запропонувала тітка, на думку Поліанни, «зовсім не лишає часу на те, щоб просто жити». 5. Життя Поліанна сприймає, як гру в радість, намагається навчити цього усіх жителів містечка. Радість дівчинка намагається знайти за будь-яких обставин, навіть за таких, які видаються зовсім безнадійними (н., смерть батька, кімната на горищі тощо). Іншим людям вона теж допомагає знайти привід для радості. 6. Поліанна виявилася дуже старанною ученицею, але окрім навчання вона мала ще багато обов’язків: навідувати Джона Пендлтона, місіс Сноу, спілкуватися із лікарем Чілтоном тощо. 7. Нещастя, що сталося з Поліанною, не поселило в дівчинці зневіру, через те, що їй постійно приходили листи, від вдячних людей, яким вона до відвідували жителі містечка, тому що кожного із них вона навчила радіти життю і насолоджуватися ним. 8. Любов до Поліанни змусила тітку Поллі та лікаря Чілтона забути про образи, зрозуміти цінність своїх стосунків до дівчинці одужати.
Не всё в своей жизни человек может выбрать сам. Я не могу выбрать своих родителей. Я не могу выбрать язык, на котором мама пела мне колыбельные песни. Я не могу выбрать Родину.
Сначала я появляюсь на свет. Потом я узнаю, что моя Родина зовется Россия. Что она – самая большая страна в мире. Что Россия – страна с древней историей.
С первых дней моей жизни меня окружают родные люди. Постепенно их круг расширяется. Родственники, друзья, соседи… И однажды ко мне приходит понимание, что кроме моего дома, моего двора, моей улицы, моего района, моего города, есть еще Моя Страна.
Это миллионы людей, которые лично не знакомы со мной. Но в нашей жизни есть много общего. И мы все в чем-то зависим друг от друга.
Пятьдесят лет назад над землей взлетел один никому тогда неизвестный летчик. Но весть о его полете наполнила радостью всю нашу страну. И теперь мы с гордостью говорим: мы – соотечественники Юрия Гагарина, первого в мире космонавта.
Мы переживаем победы России как свои победы. И беды России для нас тоже не чужие.
Что же нас объединяет? Единая Родина. Это общая земля. Общая история. Общие законы. Общий язык. Но важнее всего – общие ценности, духовные традиции. Человек остается человеком, пока он ценит и бескорыстно заботится о близком ему человеке, других людях, об интересах народа и Отечества.
И Родину, и ценности ты получаешь в дар от предшествующих поколений. Ценности живут в духовных традициях. Вне традиций они погибают, словно растение, которое выдернули из почвы. Источник ценностей понимается по-разному.
Верующие убеждены, что ценности люди получают от Бога. Бог дает людям нравственный закон – знание о правильной жизни, о том, как избежать зла, страха и болезней и даже смерти, не причинять вред другим, жить в любви, гармонии и согласии с людьми и окружающим миром.