Отметье на координатной плоскости точки А (-3; -1), В (2;4), С (6; -2).
а) Постройте треугольник АВС
b) Найдите координаты точки D - пересечения стороны АВ с осью Ox.
c) Найдите координаты точки Е - пересечения стороны АВ с осью Oy ​

u

Пошаговое объяснение:

Львів (МФА: [ˈʎʋiu̯] ( прослухати)) — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2020 року у Львові проживали 724 314 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн осіб.[джерело?]

Львів було засновано королем Данилом приблизно у 1231—1235 роках (перша згадка від 1256 року). Близько 1272 року місто стало столицею Королівства Русі (Галицько-Волинського князівства). Невдовзі після смерті князя Юрія II Львів на понад чотири століття опинився під владою Королівства Польського. 1356 року місто отримало Маґдебурзьке право; в добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стало осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 року Львів деякий час був столицею Західноукраїнської Народної Республіки, але після українсько-польської битви за місто в листопаді 1918 перейшов до Польщі, що в 1922-23 було визнано міжнародними пактами та угодами. Під час Другої світової війни місто захопив Радянський Союз, а згодом — Німеччина. Після війни було юридично закріплено ялтинську угоду 1945, за якою Східна Галичина і зокрема Львів лишався у складі Української РСР. 1946 року між Польщею та УРСР відбувся обмін населення, який разом із наслідками війни суттєво вплинув на населення Львова. Після 1991 року Львів у складі України.

Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті розташована найбільша кількість пам'яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості[4][5][6].

Заканчивалась война. на улице цвела весна. солдат андрей соколов, уроженец воронежской губернии, вспоминая прошлое, рассказывает о своей жизни. как в гражданскую войну он был на стороне красных, а в голодном 22-ом работал на кубани. потом вернулся в родной воронеж и был плотником, освоил профессию шофера. женился на любимой девушке, воспитывал троих детей. но, грянул роковой 1941-ый год и андрея призвали в армию. на фронте, работая шофером, возил боеприпасы на передовую. после взрыва авиабомбы его машина была разбита, а он сам был контужен и взят в плен. пленных держали в полуразрушенной церкви. так сложились обстоятельства, что андрею пришлось убить другого пленного, хотевшего выдать немцам своего взводного командира. война жестока, андрей соловьев попадает в концлагерь, мысль о побеге и здесь не оставляет его. ему удается сбежать, но его ловят. несмотря на укусы, натравленных на него собак, ему удалось выжить. и снова тяжкий труд, голод, издевательства. в 1944 новый побег, захватив с собою офицера с документами, удалось попасть к своим. после лечения в госпитале, андрей возвращается в родной воронеж и узнает, что его семьи тут больше нет: жена и дочь погибли во время бомбежки, а сын анатолий ушел на фронт. радостное известие о капитуляции германии для него было омрачено новость о смерти единственного сына анатолия. после демобилизации он больше не вернулся в родной воронеж. случайно, возле чайной в урюпинске, андрей встречает беспризорника. грустные глазёнки ванюшки не оставили его равнодушным. зная, что у мальчика тоже никого нет, он решает быть теперь с ним вместе и стать для него отцом.