У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
«Князь Игорь» по праву считается одной из главных русских опер. Без него уже сложно представить историю отечественной музыки XIX века. «Младший брат «Руслана» стал образцом русской эпической монументальной оперы. Масштабная, многоплановая фреска сочетает «высокое» эпическое повествование и народный комизм, сталкивает русский былинный распев и «неистовый» музыкальный мир Востока. Сам Бородин объясняет свою эстетическую позицию так: «По-моему, в опере, как в декорации, мелкие формы, детали, мелочи не должны иметь места: все должно быть писано крупными штрихами, ясно, ярко и, по возможности, практично в исполнении, как голосовом, так и оркестровом». Обратиться к сюжету «Слова о полку Игореве» Бородину посоветовал музыкальный критик и общественный деятель Владимир Стасов, идея пришлась композитору «ужасно по душе», и в 1869 г. он принялся за работу с огромным рвением и поистине научным подходом. Стасов писал: «Бородин перечитал все, что только могло относиться к его сюжету. Я доставлял ему из публичной библиотеки летописи, трактаты, сочинения о „Слове о полку Игореве“, переложения его в стихи и прозу, исследования о половцах; он читал, сверх того, эпические русские песни, „Задонщину“, „Мамаево побоище“ (для сцены жен, прощающихся с мужьями), эпические и лирические песни разных тюркских народов (для княжны Кончаковны и вообще всего половецкого элемента). Наконец, от В. Н. Майкова он получил некоторые мотивы из песен финско-тюркских народов, и через него же, от знаменитого венгерского путешественника Гунфальви, музыкальные мотивы, записанные им в Средней Азии, или у потомков древних половцев, живущих еще и до сих пор несколькими селениями в одном округе Венгрии». Помимо русского и восточного фольклора, композитор собирал сведения о быте, общественных отношениях и даже типах оружия русских и половцев. Однако уже через год Бородин отказался от своего замысла: «Куда мне, в самом деле, связываться с оперою! А сюжет, между тем, как ни благодарен для музыки, вряд ли может понравиться публике. Драматизма тут мало, движения сценического почти никакого. Наконец, сделать либретто, удовлетворяющее и музыкальным, и сценическим требованиям, не шутка. У меня на это не хватит ни опытности, ни умения, ни времени».
У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.