1. Співучасниками злочину, разом із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник.
2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка в співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.
3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або в інший б умовила іншого співучасника до вчинення злочину.
5. Пособником є особа, яка порадами, указівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або в інший б сприяти приховуванню злочину.
6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів.
человека - его свобода. Веками
стремились люди к свободе как к
царствию небесному, боролись за
нее, отдавали в борьбе жизни. И
когда мы говорим о духовности
человека, невольно возникает
вопрос: «Свободен ли духовный
человек?» Это очень непростой
вопрос. Свобода не
беспредельна. В социальном
плане человек как член общества
всегда соизмеряет свои действия
и поступки с теми правилами и
нормами, которые реально
существуют в обществе. Для
нормального
социализированного человека
свобода - это ответственность.
Иными словами, готовность
отвечать за свои решения, дела,
образ жизни перед собой и
другими людьми (для верующих -
перед Богом). С самых ранних лет
человек убеждается, что, кроме
его потребностей, для
удовлетворения которых нужна
максимальная свобода,
существует множество условий,
обстоятельств, с которыми
приходится считаться. Той
абсолютной свободы, которая
выражается в отсутствии каких-
либо ограничений, во
вседозволенности, просто не
существует. Свобода каждого
человека имеет границы. Как
сказал один мудрый человек,
«моя свобода махать кулаками
кончается там, где начинается
нос соседа». Ибо помимо моих
желаний есть желания других
людей.
Соотношение свободы и
необходимости в деятельности
людей - старая философская
проблема (категория),
выражающая взаимоотношения
между деятельностью человека и
объективными законами природы
и общества. Чтобы совместить
«свободы» всех людей, сделать
из взаимоприемлемыми,
необходимо ввести какие-то
общие для всех правила,
ограничения. Эти ограничения и
выступают как необходимости,
корректирующие (поправляющие)
поведение людей. Человек
общественный ощущает свою
зависимость от других людей, от
общества, государства. Как
гражданин, он готов выполнять
обязанности, нести
ответственность.
В академическом Словаре
современного русского языка
слово «ответственность»
объясняется как возлагаемое на
кого-либо или взятое кем-либо
обязательство (обязанность, долг)
отчитываться в каких-либо своих
действиях и принять на себя вину
за возможные их последствия.
Итак, ответственность - это
гражданская необходимость
отвечать за свои действия,
поступки. Если гражданин
совершил то, что нельзя, он
должен отвечать, нести
ответственность. Хочет или не
хочет, но должен. Таков порядок
в обществе.
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
Пояснення: