Міністерство промисловості видало наказ про утворення державного комерційного підприємства.
за умовами наказу підприємству на праві господарського відання передавалося майно необхідне для здійснення господарської діяльності. розмір частки держави у статутному капіталі не визначався.
державне підприємство уклало договір поставки із акціонерним товариством, однак умови договору першим не були виконані.
акціонерне товариство пред’явило позов до держави в особі казначейства, в якому вимагало відшкодувати завдані йому невиконанням договору збитки.
представник казначейства заперечив позов на тій підставі, що комерційні державні підприємства не фінансуються з державного бюджету, вони є самостійними суб’єктами господарювання щодо яких у держави існують лише корпоративні права. з цих міркувань держава не може нести відповідальності за зобов’язаннями свого комерційного підприємства, а воно повинно відповідати у межах належних йому грошових коштів.
вирішіть спір.
В России все принимавшиеся уголовные кодексы и уложения содержали норму о преступлении, однако материальный характер определение преступления окончательно приобрело лишь в законодательных актах советского периода. Действующий УК РФ в ст. 14 даёт следующее определение: «преступление — это виновно совершённое общественно опасное деяние, запрещённое уголовным законом под угрозой наказания».
Не является преступлением деяние, формально содержащие признаки преступления, но в силу малозначительности не представляющее общественной опасности (ч. 2 ст. 14 Уголовного Кодекса РФ).
Российское уголовное законодательство (ст. 15 УК РФ) делит преступления на четыре категории по характеру и степени общественной опасности, определяемыми через форму вины (умысел или неосторожность) и размер максимального наказания в виде лишения свободы, которое предусмотрено соответствующей статьёй УК РФ: