Для начала нам стоит определить, может ли Ломов быть представлен к УДО.
Статья 79 УК говорит нам, что в отношении осуждённого может быть применено УДО, но только если лицо отбыло определённый период назначенного срока.
Ломов осуждён по совокупности преступлений, а значит, мы должны обратиться к обновлённому постановлению Пленума ВС РФ "О судебной практике условно-до освобождения от отбывания наказания, замены неотбытой части наказания более мягким видом наказания". В постановлении Пленума написано, что если лицо осуждено по совокупности преступлений различной степени тяжести, то при решении вопроса об УДО надлежит исходить из окончательного срока наказания, назначенного по совокупности. При этом правила, предусмотренные статьёй 79 УК будут применяться для наиболее тяжкого преступления, входящего в совокупность.
У нас здесь в совокупности есть убийство и изнасилование. В данном случае, будут применяться правила для особо тяжкого преступления, поскольку убийство, в соответствии с ч.5 ст. 15 и ч.1 ст. 105 УК РФ признается особо тяжким, а изнасилование - тяжким.
В соответствии с пунктом "в" части 3 статьи 79, для применения УДО за особо тяжкое преступление необходимо отбыть не менее двух третей назначенного срока. Ломову назначили 10 лет по совокупности, из которых он отсидел 6,8, то есть уже больше двух третей. Соответственно, к Ломову возможно применение УДО.
Теперь об отказе суда в связи с тяжестью преступления.
Вышеупомянутое постановление Пленума говорит нам, что отказ в удовлетворении представления к УДО не может быть основан на учёте характера и степени общественной опасности, а также тяжести преступления и его последствий, поскольку данные критерии служат для установления сроков, указанных в статьях 79, 80 и 93 УК. Здесь же Пленум добавляет, что эти критерии уже учтены судом при назначении наказания.
Таким образом, суд, ссылаясь на тяжесть преступления, неправомерно отказал в удовлетворении представления к УДО.
Юридична відповідальність грунтується на принципах:
1) законності - полягає в тому що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою70; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом;
2) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип "презумпції невинуватості" потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;
3) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;
4) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості;
5) своєчасності - означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів - від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством);
6) справедливості - виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом'якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).
Для начала нам стоит определить, может ли Ломов быть представлен к УДО.
Статья 79 УК говорит нам, что в отношении осуждённого может быть применено УДО, но только если лицо отбыло определённый период назначенного срока.
Ломов осуждён по совокупности преступлений, а значит, мы должны обратиться к обновлённому постановлению Пленума ВС РФ "О судебной практике условно-до освобождения от отбывания наказания, замены неотбытой части наказания более мягким видом наказания". В постановлении Пленума написано, что если лицо осуждено по совокупности преступлений различной степени тяжести, то при решении вопроса об УДО надлежит исходить из окончательного срока наказания, назначенного по совокупности. При этом правила, предусмотренные статьёй 79 УК будут применяться для наиболее тяжкого преступления, входящего в совокупность.
У нас здесь в совокупности есть убийство и изнасилование. В данном случае, будут применяться правила для особо тяжкого преступления, поскольку убийство, в соответствии с ч.5 ст. 15 и ч.1 ст. 105 УК РФ признается особо тяжким, а изнасилование - тяжким.
В соответствии с пунктом "в" части 3 статьи 79, для применения УДО за особо тяжкое преступление необходимо отбыть не менее двух третей назначенного срока. Ломову назначили 10 лет по совокупности, из которых он отсидел 6,8, то есть уже больше двух третей. Соответственно, к Ломову возможно применение УДО.
Теперь об отказе суда в связи с тяжестью преступления.
Вышеупомянутое постановление Пленума говорит нам, что отказ в удовлетворении представления к УДО не может быть основан на учёте характера и степени общественной опасности, а также тяжести преступления и его последствий, поскольку данные критерии служат для установления сроков, указанных в статьях 79, 80 и 93 УК. Здесь же Пленум добавляет, что эти критерии уже учтены судом при назначении наказания.
Таким образом, суд, ссылаясь на тяжесть преступления, неправомерно отказал в удовлетворении представления к УДО.
Юридична відповідальність грунтується на принципах:
1) законності - полягає в тому що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою70; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом;
2) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип "презумпції невинуватості" потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;
3) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;
4) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості;
5) своєчасності - означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів - від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством);
6) справедливості - виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом'якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).