Рассматривая трудовое законодательство в общем, нельзя не затронуть сам трудовой кодекс РФ. 8 сентября 2011 года состоялась встреча представителей основных профсоюзов России с президентов Российской Федерации. По их мнению, как и по мнению известного политического деятеля Михаила Прохорова, Трудовой кодекс является далеко не идеальным воплощением права работников, поэтому они выступают за принятие нового Трудового Кодекса, но, разроботкой которого будут заниматься не законодатели, а специальная рабочая группа. Но Президент пресек данное предложение, обосновав тем что трудовой кодекс «живой» и в него постоянно вносятся изменения. Тем не менее предложен ряд существенных изменений.
Меня наиболее заинтересовало предложение внесения изменения направленное на более точную трактовку актов труда, принимаемых работодателем(закрепленная в ст.8 Трудового кодекса РФ).
Для рассмотрения данного предложения, вспомним что есть власть, включая власть хозяйскую, принадлежащую работодателю.
Власть — возможность и осуществлять свою волю, воздействовать на деятельность и поведение других людей, даже вопреки их сопротивлению.
Рассматривая в общем - власть имеет несколько видов. Таковыми являются Верховная власть, Законодательная власть, Исполнительная власть, Судебная власть, Политическая власть, Управленческая власть, Публичная власть, Символическая власть.
В данной работе будет рассматриваться хозяйская власть, которая является подвидом Управленческой власти.
Таким образом, в 90-е годы XX века, на основании Законом РФ от 3/7/1991 «О приватизации государственных и муниципальных предприятий в РФ» было произведена приватизация государственного имущества в частную собственность. Соответственно, в связи с принятием данного закона, хозяйская власть работодателя отделилась от государственной власти. В этих условиях главным во у общества остается - каковы границы этой власти Общество заинтересовано чтобы, во-первых, дать в руки работодателя эффективный легальный инструментарий в осуществлении управления трудом и, в то же время, во-вторых, ограничить возможности злоупотребления работодателя своею властью. К сожалению, ст. 8 в ее нынешнем виде есть, скорее, уход от проблемы, нежели ее решение.
Работодатель, как и работник, — сторона трудового отношения и трудового правоотношения. Работодатель предоставляет работу, организует труд и управляет трудом. Будучи субъектом трудового права, работодатель обладает определенными правами и обязанностями, которые увязаны с правами и обязанностями работника. Так, правом одной стороны (работника) соответствуют обязанности другой стороны (работодателя), и наоборот.
Для рассмотрения данного во для начала, обратим внимание на частный аспект: в соответствии со ст.8 работодатель принимает акты о труде «в пределах своей компетенции». Но исходя из этого, работодатель, становясь самостоятельным субъектом права, обладает не компетентностью, а правосубъктностью!
Пояснення:Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.
Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.
Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).
4. Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені? Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності. 5. Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми? Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину. Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею
Рассматривая трудовое законодательство в общем, нельзя не затронуть сам трудовой кодекс РФ. 8 сентября 2011 года состоялась встреча представителей основных профсоюзов России с президентов Российской Федерации. По их мнению, как и по мнению известного политического деятеля Михаила Прохорова, Трудовой кодекс является далеко не идеальным воплощением права работников, поэтому они выступают за принятие нового Трудового Кодекса, но, разроботкой которого будут заниматься не законодатели, а специальная рабочая группа. Но Президент пресек данное предложение, обосновав тем что трудовой кодекс «живой» и в него постоянно вносятся изменения. Тем не менее предложен ряд существенных изменений.
Меня наиболее заинтересовало предложение внесения изменения направленное на более точную трактовку актов труда, принимаемых работодателем(закрепленная в ст.8 Трудового кодекса РФ).
Для рассмотрения данного предложения, вспомним что есть власть, включая власть хозяйскую, принадлежащую работодателю.
Власть — возможность и осуществлять свою волю, воздействовать на деятельность и поведение других людей, даже вопреки их сопротивлению.
Рассматривая в общем - власть имеет несколько видов. Таковыми являются Верховная власть, Законодательная власть, Исполнительная власть, Судебная власть, Политическая власть, Управленческая власть, Публичная власть, Символическая власть.
В данной работе будет рассматриваться хозяйская власть, которая является подвидом Управленческой власти.
Таким образом, в 90-е годы XX века, на основании Законом РФ от 3/7/1991 «О приватизации государственных и муниципальных предприятий в РФ» было произведена приватизация государственного имущества в частную собственность. Соответственно, в связи с принятием данного закона, хозяйская власть работодателя отделилась от государственной власти. В этих условиях главным во у общества остается - каковы границы этой власти Общество заинтересовано чтобы, во-первых, дать в руки работодателя эффективный легальный инструментарий в осуществлении управления трудом и, в то же время, во-вторых, ограничить возможности злоупотребления работодателя своею властью. К сожалению, ст. 8 в ее нынешнем виде есть, скорее, уход от проблемы, нежели ее решение.
Работодатель, как и работник, — сторона трудового отношения и трудового правоотношения. Работодатель предоставляет работу, организует труд и управляет трудом. Будучи субъектом трудового права, работодатель обладает определенными правами и обязанностями, которые увязаны с правами и обязанностями работника. Так, правом одной стороны (работника) соответствуют обязанности другой стороны (работодателя), и наоборот.
Для рассмотрения данного во для начала, обратим внимание на частный аспект: в соответствии со ст.8 работодатель принимает акты о труде «в пределах своей компетенции». Но исходя из этого, работодатель, становясь самостоятельным субъектом права, обладает не компетентностью, а правосубъктностью!
Відповідь:
Пояснення:Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.
Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.
Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).
4. Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені? Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності. 5. Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми? Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину. Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею