В сорок первом началась война… Сколько жизней унесла она! Воевали наши прадеды и деды, Но не многие дожили до Победы. А те, что до Победы не дожили, Память и славу в веках заслужили. С тех пор уж семьдесят пять лет И все давно быльем уж поросло. Но никто не забыт и ничто не забыто! Все в памяти у нас осталось, Чтобы больше такое не повторялось. Эпиграфом к сочинению послужило авторское стихотворение Талалайкина Даниила, одиннадцатиклассника, который обучался в школе, где учусь и я. Это небольшое стихотворение он написал к 75-летию Победы: 9 мая 2020 года наша страна будет отмечать День Победы в Великой Отечественной войне. Война коснулась всех – от мала до велика. У детей, которые жили в начале сороковых, война отняла детство. Свое письмо я пишу тебе, обычной деревенской девчонке, подростку, как и я. В то время тебе было 13 лет, как и мне сейчас. Но тебе не повезло, твое детство совпало с войной. Как это страшно, несовместимо: война и детство. Война застала тебя летом, когда у тебя начались каникулы. Скорее всего, ты весело проводила это время: купалась, загорала, играла в «дочки-матери». И, наверное, не до конца осознавала, что такое война. Вот наступил сентябрь, опять пора в школу. Но за школьной партой ты не успела посидеть: тебя забрали в поле копать картошку. Каждый день ты ходила с другими ребятишками и взрослыми в поле за три — пять километров, еду носила с собой. И работала на поле до «белых мух» – до самых холодов. А весной впрягалась в плуг, чтобы пахать землю, таскала огромные тяжести, косила и стоговала сено. А почти все зерно, овощи отправляли на фронт, часть – в город, а самим деревенским оставалось очень мало. А голод испытывала постоянно. Я представляю, как ты незаметно в карман насыпаешь немного зерна, чтобы ночью перетереть на терке и по бабушку испечь хлеб. Мне трудно представить, что такое голод. Я расту, тоже испытываю чувство голода. Если я проголодалась, то бегу к холодильнику, в котором всегда есть что-то вкусненькое. Я могу сделать себе вкусный бутерброд с колбаской и сыром, схватить на бегу сладкую конфетку или печеньку, которые в вазочке всегда есть на кухонном столе. Могу закусить румяным яблоком или ароматным апельсином. И мне сложно представить, что ничего есть. Как же было тебе нелегко справиться с чувством голода. Но ты не «сломалась», перетерпела и голод, и холод, и все тяготы жизни в тылу, которые тебе выпали. После войны ты закончила вечернюю школу, поступила в институт. Вместе со всеми ты восстанавливала страну от разрухи и была уверена, что будет все хорошо, не переставала ни на миг верить в светлое будущее. Я горжусь тобой, какая же ты выносливая и терпеливая. Ты настоящая героиня! Разве не герои люди, тем более дети, которые, хоть и не рисковали жизнью на фронте, но в тылу отдавали все свои силы, время и здоровье Родине, сражавшейся с врагом?!
Захист батьківщини - нелегка праця. Він вимагає величезної самовіддачі, відповідальності, сміливості. Чоловік повинен бути готовий до того, що йому доведеться ризикувати здоров'ям і життям, щоб забезпечити безпеку державних меж і жителів країни. Не кожен здатний впоратися зі своїм страхом заради благої мети, заради інших людей. Тому я схиляюся перед захисниками Росії, нинішніми та колишніми.
Я вирішила написати цей лист тобі, невідомий солдат, який загинув у роки Великої Вітчизняної Війни, щоб висловити свою повагу і вдячність.
Якби не ти, мені навіть важко уявити, в яких умовах довелося існувати нам, твоїм нащадкам. Ціною свого життя ти забезпечив нам вільне і щасливе життя. Це подвиг. Справжній героїчний вчинок сміливого чоловіка.
Ті роки були важкими для Росії. Їй довелося розлучитися з багатьма своїми синами і дочками, історичними цінностями і реліквіями. Але стійкість і воля до перемоги хоробрих солдатів дозволила країні не опуститися на коліна, не потрапити під гніт фашистських окупантів. Люди гинули тисячами і мільйонами. Згадуючи про це, у мене на очах навертаються сльози. Молоді юнаки, чиє життя, можна сказати, тільки почалася, поневірялися й гинули з вини загарбників. Вони стільки в житті не встигли побачити і відчути.Але зате дали можливість своїм співвітчизникам і нащадкам радіти, працювати, будувати відносини і сім'ї, розвивати батьківщину, прагнути до нових звершень і мирним перемог.
Мене засмучує те, що деякі нинішні керівники та представники влади забули про твій подвиг і героїзм твоїх товаришів. Нинішнє становище ветеранів не в кожному регіоні залишається гідним. Багато з них доживають останні роки у поганих умовах, без підтримки і до з боку держави. Та й не всі пересічні члени суспільства пам'ятають про доблесних солдатів сорокових років минулого століття. Вони не шанують їх, не поважають, не відчувають вдячності.
Спочивай з миром, невідомий солдат. Сподіваюся, ти у раю, адже своїми добрими вчинками ти заслужив це.
Сколько жизней унесла она!
Воевали наши прадеды и деды,
Но не многие дожили до Победы.
А те, что до Победы не дожили,
Память и славу в веках заслужили.
С тех пор уж семьдесят пять лет И все давно быльем уж поросло.
Но никто не забыт и ничто не забыто!
Все в памяти у нас осталось,
Чтобы больше такое не повторялось.
Эпиграфом к сочинению послужило авторское стихотворение Талалайкина Даниила, одиннадцатиклассника, который обучался в школе, где учусь и я. Это небольшое стихотворение он написал к 75-летию Победы: 9 мая 2020 года наша страна будет отмечать День Победы в Великой Отечественной войне.
Война коснулась всех – от мала до велика. У детей, которые жили в начале сороковых, война отняла детство. Свое письмо я пишу тебе, обычной деревенской девчонке, подростку, как и я. В то время тебе было 13 лет, как и мне сейчас. Но тебе не повезло, твое детство совпало с войной. Как это страшно, несовместимо: война и детство.
Война застала тебя летом, когда у тебя начались каникулы. Скорее всего, ты весело проводила это время: купалась, загорала, играла в «дочки-матери». И, наверное, не до конца осознавала, что такое война.
Вот наступил сентябрь, опять пора в школу. Но за школьной партой ты не успела посидеть: тебя забрали в поле копать картошку. Каждый день ты ходила с другими ребятишками и взрослыми в поле за три — пять километров, еду носила с собой. И работала на поле до «белых мух» – до самых холодов. А весной впрягалась в плуг, чтобы пахать землю, таскала огромные тяжести, косила и стоговала сено. А почти все зерно, овощи отправляли на фронт, часть – в город, а самим деревенским оставалось очень мало. А голод испытывала постоянно. Я представляю, как ты незаметно в карман насыпаешь немного зерна, чтобы ночью перетереть на терке и по бабушку испечь хлеб. Мне трудно представить, что такое голод. Я расту, тоже испытываю чувство голода. Если я проголодалась, то бегу к холодильнику, в котором всегда есть что-то вкусненькое. Я могу сделать себе вкусный бутерброд с колбаской и сыром, схватить на бегу сладкую конфетку или печеньку, которые в вазочке всегда есть на кухонном столе. Могу закусить румяным яблоком или ароматным апельсином. И мне сложно представить, что ничего есть. Как же было тебе нелегко справиться с чувством голода. Но ты не «сломалась», перетерпела и голод, и холод, и все тяготы жизни в тылу, которые тебе выпали.
После войны ты закончила вечернюю школу, поступила в институт. Вместе со всеми ты восстанавливала страну от разрухи и была уверена, что будет все хорошо, не переставала ни на миг верить в светлое будущее.
Я горжусь тобой, какая же ты выносливая и терпеливая. Ты настоящая героиня!
Разве не герои люди, тем более дети, которые, хоть и не рисковали жизнью на фронте, но в тылу отдавали все свои силы, время и здоровье Родине, сражавшейся с врагом?!
Захист батьківщини - нелегка праця. Він вимагає величезної самовіддачі, відповідальності, сміливості. Чоловік повинен бути готовий до того, що йому доведеться ризикувати здоров'ям і життям, щоб забезпечити безпеку державних меж і жителів країни. Не кожен здатний впоратися зі своїм страхом заради благої мети, заради інших людей. Тому я схиляюся перед захисниками Росії, нинішніми та колишніми.
Я вирішила написати цей лист тобі, невідомий солдат, який загинув у роки Великої Вітчизняної Війни, щоб висловити свою повагу і вдячність.
Якби не ти, мені навіть важко уявити, в яких умовах довелося існувати нам, твоїм нащадкам. Ціною свого життя ти забезпечив нам вільне і щасливе життя. Це подвиг. Справжній героїчний вчинок сміливого чоловіка.
Ті роки були важкими для Росії. Їй довелося розлучитися з багатьма своїми синами і дочками, історичними цінностями і реліквіями. Але стійкість і воля до перемоги хоробрих солдатів дозволила країні не опуститися на коліна, не потрапити під гніт фашистських окупантів. Люди гинули тисячами і мільйонами. Згадуючи про це, у мене на очах навертаються сльози. Молоді юнаки, чиє життя, можна сказати, тільки почалася, поневірялися й гинули з вини загарбників. Вони стільки в житті не встигли побачити і відчути.Але зате дали можливість своїм співвітчизникам і нащадкам радіти, працювати, будувати відносини і сім'ї, розвивати батьківщину, прагнути до нових звершень і мирним перемог.
Мене засмучує те, що деякі нинішні керівники та представники влади забули про твій подвиг і героїзм твоїх товаришів. Нинішнє становище ветеранів не в кожному регіоні залишається гідним. Багато з них доживають останні роки у поганих умовах, без підтримки і до з боку держави. Та й не всі пересічні члени суспільства пам'ятають про доблесних солдатів сорокових років минулого століття. Вони не шанують їх, не поважають, не відчувають вдячності.
Спочивай з миром, невідомий солдат. Сподіваюся, ти у раю, адже своїми добрими вчинками ти заслужив це.
Объяснение
В конце укажи свое им*я