1. Чому Шептало не полюбляв табун, гурт і загорожі?
2. Як почував себе кінь суботнього вечора?
3. Через що коні не долюблювали Шептала?
4. Над чим міркував Степан щодо білого коня?
5. Чого не полюбляв робити Шептало?
6. Яким чином Шептало намагався виправдати Степана?
7. Як автор характеризує Шептала?
8. Що згадав кінь про свою молодість?
9. У чому Шептало виявляв свою прихильність до людей?
10. Дослідіть, як відбувається процес водопою коней?
Що уявляв Шептало по своїй смерті?
11. Чому Шептало намагався у табуні відокремитись?
12. Якими були згадки коня про свою матір, дитинство?
13. Що несподівано сталося для Степана і самого білого коня?
14. Чим була воля для Шептала?
15. Чому, повертаючись до конюшні, Шептало не залишився чистим білим конем?
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
ответ:Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам'ятаємо чудові психологізовані пейзажі в "Intermezzo", філософські образи "Fata morgana".
У повісті "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.
Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання:
"Так ішло життя худоб'яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік". У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показане за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (свят-вечір, ворожіння на Юрія, поховальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів давнини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід'ємною рисою її світосприймання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам'янисту гірську землю, і подихи вітрів, і живлючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з'являються різні видіння, творяться легенди і казки.