1. До кого зверталася Ганна, жаліючись на свою нещасливу долю?
2. Яку пісню співала Ганна у неділю вранці-рано, блукаючи в тумані?
3. Чи була рідня у героїні?
4. Через що сумували Трохим і Настя?
5. Де дід і баба знайшли дитину?
6. Чому Трохим поїхав до Городища?
7. Чому Ганна прийшла на хутір?
8. Чим займався Марко, ставши дорослим?
9. Чому Ганни не було на весіллі Марка?
10. Кому молилась Ганна, коли Марко тривалий час не повертався додому?
11. Який подарунок віз Марко наймичці?
12. Як Марко сприйняв звістку, що Ганна його мати?

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.

Родина Кайдашів являє собою своєрідне художнє узагальнення стану селянської родини у певний період її розвитку, стану суспільства взагалі. Ті видозміни, що сталися з членами родини, можна було б назвати моральною катастрофою. І тому досить смішна й гумористична повість викликає у читача зовсім не веселий сміх, а сміх крізь сльози. Тому що на його очах відбувається знищення найважливішого складника родини і суспільства загалом — сімейного затишку, порозуміння між близькими людьми. Усе це, ніби повінь, змиває сила руйнування і саморуйнування.