1941 – 1945 – великие и страшные годы для нашей страны, для всего мира! Сколько людей погибло в сражениях второй мировой и Великой Отечественной войн! И не просто людей, а людей настоящих, героических. Таких, как Алексей Мересьев – герой «Повести о настоящем человеке» Бориса Полевого. «Лётчик Алексей Мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. Самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! Это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь Алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути. Ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с старших, жителей деревни Плавни лётчика. Жилось людям из Плавней несладко. Немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. Но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. Они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить. Все очень сочувственно относились к Алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. Но ведь если бы люди не друг другу, фашистской Германии удалось бы поработить весь мир! Второй сложный этап в жизни Мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. Алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. Лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему Но все надежды были тщетны. После ампутации Алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. Но тут Мересьев получил неожиданную от нового обитателя палаты – Комиссара. Сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. А потом Комиссар рассказал Алексею о лётчике, который смог летать без ноги. Мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати. Комиссар, встретившийся на жизненном пути Алексея Мересьева, был настоящим человеком. Он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя. Лётчику Алексею Мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. После долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. Он – пример того, как человек благодаря собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое физическое увечье. Герой повести Бориса Полевого – действительно настоящий человек! Именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма.
Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка
Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій — "Кобзар". Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевченка. І справді, навіть перші його романтичні поеми "Тополя", "Причинна", "Тарасова ніч" — це чудові, художньо довершені твори.
Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи Їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання — основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаній русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.
Одинока тополя, що росте в широкому полі... Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.
Не вернулася додому,
Не діждала пари —
Стоїть, тонка та висока,
До самої хмари.
Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах "Тарасова ніч", "Гамалія", "Гайдамаки". Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем — це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів.
Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.
«Лётчик Алексей Мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. Самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! Это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь Алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути.
Ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с старших, жителей деревни Плавни лётчика.
Жилось людям из Плавней несладко. Немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. Но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. Они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить.
Все очень сочувственно относились к Алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. Но ведь если бы люди не друг другу, фашистской Германии удалось бы поработить весь мир!
Второй сложный этап в жизни Мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. Алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. Лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему Но все надежды были тщетны.
После ампутации Алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. Но тут Мересьев получил неожиданную от нового обитателя палаты – Комиссара. Сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. А потом Комиссар рассказал Алексею о лётчике, который смог летать без ноги. Мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати.
Комиссар, встретившийся на жизненном пути Алексея Мересьева, был настоящим человеком. Он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя.
Лётчику Алексею Мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. После долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. Он – пример того, как человек благодаря собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое физическое увечье.
Герой повести Бориса Полевого – действительно настоящий человек! Именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма.
Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка
Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій — "Кобзар". Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевченка. І справді, навіть перші його романтичні поеми "Тополя", "Причинна", "Тарасова ніч" — це чудові, художньо довершені твори.
Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи Їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання — основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаній русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.
Одинока тополя, що росте в широкому полі... Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.
Не вернулася додому,
Не діждала пари —
Стоїть, тонка та висока,
До самої хмари.
Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах "Тарасова ніч", "Гамалія", "Гайдамаки". Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем — це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів.
Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.