Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
1857, 15 травня — у самборі на львівщині в родині дрібного урядовця народився андрій якович чайковський.
1850-і-1860-і рр. — після смерті батька переїхав у с. гординя (біля самбора), мешкав у бабусі. початкову освіту здобув під наглядом учителя церковної школи с. гордині теодора присташа
1869–1877 – навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря».
1873–1877 – був членом підпільного товариства «Студентська громада».
1877 — вступив на філософський факультет Львівського університету, через нестатки залишив його і пішов до війська.
1878 — продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету, очолив студентську організацію “Дружній лихвар”.
1880 — навчався в університеті і підробляв у “Просвіті”.
1882 — Чайковського мобілізували в австрійську армію для придушення герцеговинсько-боснійського визвольного руху. Переїхав у м. Бережани на Тернопільщині, де працював адвокатом.
1884 — склав іспит і став адвокатом-оборонцем у карних справах.
1885 — початок плідної літературної праці; вихід у світ перших літературних творів “Вуйко”, “Образ гонору”, “Олюнька”.
1886 — поява творів “В чужім гнізді”, “Моя перша любов”, “Бразильський гаразд”, “Не піддавайся біді”.
1887 — поява творів “Курателя”, “Рекрут
1890 — у Бережанах відкрив приватну адвокатську канцелярію.
1892 — у газеті “Діло” надруковано “Спомини з-перед десяти літ”.
1895, 16 лютого — познайомився з Осипом Маковеєм.
1895, 26 березня — Іван Франко в листі привітав Андрія Чайковського з “літературним успіхом на писательськім полі”.
1896 — невідомий священик під криптонімом Ю. Д. звинуватив Чайковського, що він у своїх творах “Олюнька”, “В чужім гнізді” очорнив українське духовенство, на що письменник відповів словами ранньохристиянського богослова і філософа Блаженного Августина: “Коли правда є скандалом, то нехай буде скандал”. 1902 — вихід у світ автобіографічної повісті “Своїми силами”.
1906 — став членом антиалкогольного товариства “Відродження”, пропагував тверезий іб життя.
1907 — український письменник Михайло Коцюбинський у листі до Андрія Чайковського написав: “…я поклонник Вашої музи”.
1907 — вийшла повість “За сестрою”.
1914 — повернувся до Самбора, де цього ж року з намови москвофілів його заарештували і посадили до в’язниці.
1914 — звільнений з ув’язнення, отримав роботу адвоката.
1918, 1 листопада — 1919, 13 травня — працював самбірським повітовим комісаром (старостою) ЗУНР.
1919, травень — з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в Коломию.
1920 — українська громада в м. Коломиї надала письменнику помешкання в Народному домі.
з 1924 — голова Товариства письменників і журналістів у Львові.
1927, жовтень — листувався з професором Іваном Огієнком.
1928, 21 грудня — у Львові Товариство письменників і журналістів вшанувало 40-ліття громадської праці і літературної діяльності Андрія Чайковського.
1929, 2 березня — урочистий вечір з нагоди 40-річчя літературної діяльності Андрія Чайковського в Коломиї.
1929 — у Коломиї видано виступ Дмитра Николишина “Андрій Чайковський. Ювилейний реферат”.
1930 — видав книгу спогадів з часів боротьби за українську державність “Чорні рядки”.
1934, 19 січня — у м. Львові Андрієві Чайковському зроблено операцію.
1934, 17 вересня — родина Чайковських відсвяткувала золоте весілля Андрія та Наталії.
1935, 2 червня — після тривалої хвороби на 78 році життя в Коломиї помер Андрій Чайковський.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
1857, 15 травня — у самборі на львівщині в родині дрібного урядовця народився андрій якович чайковський.
1850-і-1860-і рр. — після смерті батька переїхав у с. гординя (біля самбора), мешкав у бабусі. початкову освіту здобув під наглядом учителя церковної школи с. гордині теодора присташа
1869–1877 – навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря».
1873–1877 – був членом підпільного товариства «Студентська громада».
1877 — вступив на філософський факультет Львівського університету, через нестатки залишив його і пішов до війська.
1878 — продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету, очолив студентську організацію “Дружній лихвар”.
1880 — навчався в університеті і підробляв у “Просвіті”.
1882 — Чайковського мобілізували в австрійську армію для придушення герцеговинсько-боснійського визвольного руху. Переїхав у м. Бережани на Тернопільщині, де працював адвокатом.
1884 — склав іспит і став адвокатом-оборонцем у карних справах.
1885 — початок плідної літературної праці; вихід у світ перших літературних творів “Вуйко”, “Образ гонору”, “Олюнька”.
1886 — поява творів “В чужім гнізді”, “Моя перша любов”, “Бразильський гаразд”, “Не піддавайся біді”.
1887 — поява творів “Курателя”, “Рекрут
1890 — у Бережанах відкрив приватну адвокатську канцелярію.
1892 — у газеті “Діло” надруковано “Спомини з-перед десяти літ”.
1895, 16 лютого — познайомився з Осипом Маковеєм.
1895, 26 березня — Іван Франко в листі привітав Андрія Чайковського з “літературним успіхом на писательськім полі”.
1896 — невідомий священик під криптонімом Ю. Д. звинуватив Чайковського, що він у своїх творах “Олюнька”, “В чужім гнізді” очорнив українське духовенство, на що письменник відповів словами ранньохристиянського богослова і філософа Блаженного Августина: “Коли правда є скандалом, то нехай буде скандал”. 1902 — вихід у світ автобіографічної повісті “Своїми силами”.
1906 — став членом антиалкогольного товариства “Відродження”, пропагував тверезий іб життя.
1907 — український письменник Михайло Коцюбинський у листі до Андрія Чайковського написав: “…я поклонник Вашої музи”.
1907 — вийшла повість “За сестрою”.
1914 — повернувся до Самбора, де цього ж року з намови москвофілів його заарештували і посадили до в’язниці.
1914 — звільнений з ув’язнення, отримав роботу адвоката.
1918, 1 листопада — 1919, 13 травня — працював самбірським повітовим комісаром (старостою) ЗУНР.
1919, травень — з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в Коломию.
1920 — українська громада в м. Коломиї надала письменнику помешкання в Народному домі.
з 1924 — голова Товариства письменників і журналістів у Львові.
1927, жовтень — листувався з професором Іваном Огієнком.
1928, 21 грудня — у Львові Товариство письменників і журналістів вшанувало 40-ліття громадської праці і літературної діяльності Андрія Чайковського.
1929, 2 березня — урочистий вечір з нагоди 40-річчя літературної діяльності Андрія Чайковського в Коломиї.
1929 — у Коломиї видано виступ Дмитра Николишина “Андрій Чайковський. Ювилейний реферат”.
1930 — видав книгу спогадів з часів боротьби за українську державність “Чорні рядки”.
1934, 19 січня — у м. Львові Андрієві Чайковському зроблено операцію.
1934, 17 вересня — родина Чайковських відсвяткувала золоте весілля Андрія та Наталії.
1935, 2 червня — після тривалої хвороби на 78 році життя в Коломиї помер Андрій Чайковський.