1. Уявити себе присутнім на Заріччі. Які почуття вас переповнюють? Що, на вашу думку, мав на меті автор, описуючи Солов’їний куток? Аргументувати відповідь.
ответ на во открыто.
Неширокою й тихою протокою ми дісталися до старого річища, від якого відходив мілкий вузенький рівчак. Мулисте дно рівчака всіяне перлистими черепашками. Кожна стулена з двох половинок і залишає по собі довгий, прокреслений у намулі слід. Рівчак привів нас до озера, яке звалося Солов’їний Куток.
До цього заповідного закутка ми й подорожували. Навесні береги його були невпізнанними. Про озеро нагадувало тільки коло напівзатоплених верб, що пускали у прибулу воду густі й руді, схожі на бороди, корені. Улітку ж повінь угамувалася й озеро ставало тихим притулком рибальських човнів, білого латаття й риб’ячої мільги, що незліченними табунцями втікала до Дніпра по вузенькому обмілілому рівчаку. А над волохатими від висохлого коріння хащами верболозу, повними комариного дзижчання й пищання улоговинами й заплавними травами височів піщаний горбочок, де й стояла мазана глиною і вапном лісникова сторожка.
На Заріччі було що оглянути. Вербові й тополеві гаї, поміж ними луки й заплавні озера. Такий і Солов’їний Куток. Вода тут завжди прозора, в ній можна вгледіти зграї пліток, окунів і навіть зеленкувату щуку, яка застигла в засідці під навислим вербовим кущем. Нерухома озерна вода залишається чистою, наче у струмочку (А. Топачевський).
Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.