1. Уявити себе присутнім на Заріччі. Які почуття вас переповнюють? Що, на вашу думку, мав на меті автор, описуючи Солов’їний куток? Аргументувати відповідь.
ответ на во открыто.
Неширокою й тихою протокою ми дісталися до старого річища, від якого відходив мілкий вузенький рівчак. Мулисте дно рівчака всіяне перлистими черепашками. Кожна стулена з двох половинок і залишає по собі довгий, прокреслений у намулі слід. Рівчак привів нас до озера, яке звалося Солов’їний Куток.
До цього заповідного закутка ми й подорожували. Навесні береги його були невпізнанними. Про озеро нагадувало тільки коло напівзатоплених верб, що пускали у прибулу воду густі й руді, схожі на бороди, корені. Улітку ж повінь угамувалася й озеро ставало тихим притулком рибальських човнів, білого латаття й риб’ячої мільги, що незліченними табунцями втікала до Дніпра по вузенькому обмілілому рівчаку. А над волохатими від висохлого коріння хащами верболозу, повними комариного дзижчання й пищання улоговинами й заплавними травами височів піщаний горбочок, де й стояла мазана глиною і вапном лісникова сторожка.
На Заріччі було що оглянути. Вербові й тополеві гаї, поміж ними луки й заплавні озера. Такий і Солов’їний Куток. Вода тут завжди прозора, в ній можна вгледіти зграї пліток, окунів і навіть зеленкувату щуку, яка застигла в засідці під навислим вербовим кущем. Нерухома озерна вода залишається чистою, наче у струмочку (А. Топачевський).
Объяснение:
цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.
«Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав майстерню […] Ця майстерня являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби […] Саме тоді він намалював олійними фарбами автопортрет (рисунок з нього виконаний К.О. Брожем на дереві й гравірований академіком Л.А. Сєряковим)» [Русская старина. – 1880. – Кн. 3. – С. 589 – 590; Пономарьов Ф.П. Тарас Григорович Шевченко // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 67].
Згадана гравюра вміщена у тій же книжці «Русской старины», де публікувалися цитовані спогади Пономарьова. Зображення супроводжувалося підписом: «Тарас Шевченко в 1840 р.». Гравюру Л.А. Сєрякова було вміщено також у виданому на вшанування його пам’яті альбомі [Серяков А.А. Русские деятели в портретах. – СПб., 1886]. У поясненні видавця альбому та редактора «Русской старины» М.І. Семевського зазначено: «Доданий портрет Т.Г. Шевченка є точним знімком з оригіналу, поясного живописного портрета, намальованого самим Шевченком у 1840 році, що є власністю редакції “Русской старины”» [Там само. – С. 175].