1. Від імені кого ведеться розповідь у повісті «Найкращий намет»? 2. Як зустріли хлопців у таборі?
3. На якому інструменті грав Славусик?
4. Яки видом спорту мали займатися хлопці з Сергієм Анатолійовичем?
5. Намет під яким N° дістався хлопцям?
6. Якими корисними справами у таборі займалися Митько з Сергієм у таборі ?
7. Яку вудку вибрав акордеоніст?
8. Як Митько збирався стати чемпіоном табору?
9. Як Славкові вдалося стати переможцем і кращим рибалкою табору?
10. Завдяки чому змінилося ставлення Митька та Сергія до Славка?

     Весна – це ясне блакитне небо, білі пухнасті хмаринки, що швидко пливуть по ньому, бо їх підганяє веселий весняний вітерець. Весна – це ранні квіти – проліски, фіалки, нарциси, кульбабки, молода зелена трава. Це дерева, по стовбурах яких з новою силою тече живильна волога, даруючи силу брунькам та квіточкам. Це тепло у повітрі, яке відчуваєш шкірою, це яскраве сонячне проміння, що будить усе навколо.

Після зимової тиші весна приносить із собою безліч радісних дзвінких звуків. Спочатку бринять об підвіконня краплі від танучих бурульок, шумлять весняні потоки, тріщить, ламаючись, крига на річці. Потім повітря наповнюють пісні птахів, що повернулися з теплих країв та починають будувати собі гніздечка. От уже й вітер не гуде серед голих віт дерев, а м’яко шумить новеньким молодим листям. А потім йде перший весняний дощ, рясний, щедрий, гримить перший грім.

А найпрекрасніше навесні – то квітучі дерева. Вони заквітають повсюди – в садах, у парках, лісах, на вулицях міста. Вони дуже красиві та мають солодкий приємний аромат. Здається, що потрапив у казку! А згодом квітки починають висихати, їхні пелюстки відриваються та падають додолу. І на їхньому місці починають вгадуватися майбутні фрукти – крихітні поки вишні, груші, яблука, персики. Буде чим поласувати літом!

Весна – то пора квітів. Найперше на чорній землі, ще крізь сніг, підіймають до сонця свою голівки проліски. Вони тендітні, проте такі сильні, що зуміли пробитися крізь товщу снігу. А в середині квітні настає пора нарцисів та тюльпанів. Особливо мені подобаються червоні, проте всі вони гарні по-своєму. Згодом у травні пишно розквітає бузок різних кольорів та півонії, а за ними – королева всіх квітів – троянда. У той час дерева та кущі вже стоять вбрані в яскраве зелене листя. І весна дарує нам у повній мірі свою яскраву та живу красу.

   
      Оригинал htt p://ycilka.net/tvir.php?id=26#ixzz4cYIKRHWH

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві.