1. Які факти біографії Г. Уеллса відтворені в новелі? 2. Які проблеми порушу-
ються у творі? 3. Поясніть фінал. 4. Розкрийте багатство внутрішнього світу Джипа.
5. Охарактеризуйте образ оповідача в новелі. 6. Виявіть характерні ознаки жанру
новели у творі Г. Дж. Уеллса. 7. Визначте роль фантастики в ньому. 8. Роз-
крийте символічне значення назви новели. 9. Порівняйте фантастичні твори
Г. Дж. Уеллса та Ж. Верна, які ви прочитали.
ответьте й не обязательно
Устина мала важке дитинство: «Ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». Відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. Особливо нестерпним життя Устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою.
Устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «Було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». Устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «Любо на волі дихнути», — така думка Устини проходить через усю повість.
Життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. З приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. Особливо багато лиха зазнала Устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «Прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! Заплітаю коси — не так! Знов розплітую та заплітаю, — знов не так!.. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коЛе, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!».
Постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі Устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. Одного разу інститутка ледве не задушила Устину: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино... Вона мене, як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки»,
Марко Вовчок через Устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачся, людей тумашіти!».
Устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Вона добра, лагідна дівчина. Коли Катря запитує Устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «Недобра». Устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає Прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. Дівчина солідарна зі своїм чоловіком Прокопом, з Катрею і Назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. Устина є виразником народної мудрості: у мові Устини багато прислів'їв («Уродись, кажуть, та і вдайся», «Журбою поле не перейдеш»).
Устина — віддана дружина. Коли пани віддали Прокопа у москалі, до Києва разом з ним виїхала й Устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. Коли Прокіп пішов з військом у похід, Устина живе спогадами про нього, вірою в краще майбутнє.
Образ Устиии є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів Марка Вовчка.
Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.