Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за копицею сіна. Нанюхав у сіні кілька мишей, підснідав ними і знову виструнчив носа у спину Василя Чепіжного та його коня.
Чепіжний в’їхав конем у мокрий ліс. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними.
Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив’язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.
Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежали Чепіжний та його рушниця.
Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього. Кінь затрусився, застриг вухами і ліг на землю.
— Не лягай! Не лягай на землю! — зашепотів коневі Василь Чепіжний. — Встань! Встань і пахни!
Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.
Кінь не вставав, дрібно тремтів, падали краплі на нього, і від кожної краплини він здригався, як від пострілу.
«Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний. — Чом він тебе не з’їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!»
Свиснула синиця, її порожній осінній свист не сподобався Чепіжному. Посіяв дощ.
Чепіжний одягнув картуза і ліг щокою на курки. Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк. Вовк звівся на лапи.
Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.
Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного.
Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахнувся патронташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.
— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.
Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.
ответ:Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті.
Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за копицею сіна. Нанюхав у сіні кілька мишей, підснідав ними і знову виструнчив носа у спину Василя Чепіжного та його коня.
Чепіжний в’їхав конем у мокрий ліс. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними.
Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив’язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.
Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежали Чепіжний та його рушниця.
Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього. Кінь затрусився, застриг вухами і ліг на землю.
— Не лягай! Не лягай на землю! — зашепотів коневі Василь Чепіжний. — Встань! Встань і пахни!
Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.
Кінь не вставав, дрібно тремтів, падали краплі на нього, і від кожної краплини він здригався, як від пострілу.
«Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний. — Чом він тебе не з’їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!»
Свиснула синиця, її порожній осінній свист не сподобався Чепіжному. Посіяв дощ.
Чепіжний одягнув картуза і ліг щокою на курки. Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк. Вовк звівся на лапи.
Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.
Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного.
Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахнувся патронташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.
— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.
Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.
ответ:Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті.