3. укажіть, у якій формі побудовано вірш варіант 1 «свічечка букви ї» і. малковича. a) риторичне запитання; б) монолог автора; b) звертання; г) діалог з читачем; д) тавтологія варіант 2 «тиха елегія» в. підшитого. a) звертання; б) риторичне запитання; b) діалог з ліричним героєм; г) монолог
автора; д) антитеза. 4. вкажіть правильне твердження. варіант 1 a) «тиха елегія» в. підпалого – прозовий твір. б) поезія б. олійника «ринг» – зразок інтимної лірики. b) «тиха елегія» в. підпалого – прозовий твір. г) у поезії «запросини» в. підпалого наявні елементи казки. д) «музика, що пішла» і.
малковича – музичний твір. варіант 2 a) поезія і. малковича «із янголом на плечі» побудована на біблійних образах. б) поезія в. сосюри «васильки» – зразок патріотичної лірики. b) «тиха елегія» в. підпалого – прозовий твір. г) поезія в. підпалого «запросини» – за на свято. д) «музика, що
пішла» і. малковича – драматичний твір.
Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастие твоє, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе єсть». Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».
Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.
Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він, природно, почерпнув з народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини.
Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.
Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як висхідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе, запозичене як з народної скарбниці, так і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.
«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».
Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови, — немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна?
Акт перший
Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого багатства і пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху умовити Галю піти за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі одружитися з нею. Хитра Стеха згоджується допомагати Хомі і переконати Галю, що старий чоловік кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися жінці.
Стеха питається у Хоми дозволу після розмови з Галею піти на вечорниці, і він дозволяє.
Хома, замислившись насамоті, сміється з довірливої Стехи, яку він ніколи не візьме за дружину, бо "Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем".
Хома попереджає дочку про прихід старостів. Галя радіє, гадаючи, що вони будуть від її коханого, молодого хорунжого Назара Стодолі. Хома сподівається, що якщо обдурена ним дочка вже подасть рушники, то потім її вже можна буде умовити, аби тільки не прийшов Назар.
"А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її".
Прийшли старости, почалося сватання, Галя подала рушники, старости і батько випили за здоров'я молодих.
Аж тут з'явилися колядники і з ними Назар та його друг Гнат. Побачивши сватів, Назар зрозумів, чому саме в цей час полковник послав його з грамотами в Гуляй—Поле.