Аналiз вiрша
співучі зорі
ви чули, як зорі небесні співають?
зітхають фіалки. тремтить неба дзвін.
їх спів, певно, чують лиш ті, що кохають.
вони відчувають вітрів й часу плин.
о зоре моя, неозора й ласкава,
чому задивляєшся в душу мені?
в ній музика божа. в ній квіти і трави,
в них сяють очиськами зорі сумні.
я йду небосхилом, іду небокраєм.
далека дорога - незнані краї.
із серця мойого пісні видубають,
рояться пахучі бджолині рої.
ісусе, мій пане! мій царю коханий,
я хочу до неба. ще довго іти?
закохані зорі співають до рана,
й душа моя прагне ізнов висоти.
подай мені руку. вдягни мене в шати.
ісусе, мій любий, напитися дай.
я так недалеко від рідної хати,
а ти мене маниш у зоряний рай.
погляньте, як ружі тамують цілунки,
як рута туманить поранки сумні.
а ластівці смішно - пірна за лаштунки
захмарні, наповнює щебетом дні.
літа вистигають. вже близько до краю.
дай вічно любити, мій боже, молю.
закохані зорі для мене співають,
бо я найщасливіша - бога люблю!
У повісті «Захар Беркут» автор зобразив запеклу боротьбу між тухольською громадою і монгольськими завойовниками. Тому дійові особи твору поділяються на дві групи: з одного боку — ті, хто виступає за тухольців на чолі із Захаром Беркутом, а з другого — монголи на чолі з Бурундою і ті, хто перейшли на їхній бік, зокрема Тугар Вовк.
Таким чином, у цей вирішальній час кожен персонаж робить свій вибір - служити рідному народові чи його ворогам. Залежно від цього персонажі поділяються на позитивних і негативних.
Наприклад, боярин Тугар Вовк - негативний персонаж. у тяжкий для його батьківщини час він стає зрадником, іде служити ворогові. Тугар Вовк вибрав зраду, яка, як він вважав, принесе йому владу і багатство, але тим самим позбувся поваги громадян та любові доньки, яка відмовилася через це від батька і прямо казала, що "не має вітця".
Захар Беркут теж робить тяжкий вибір: між життям сина і безпекою рідного краю.
Він відмовляється відпустити монголів, які мають його сина у заручниках - бо вороги можуть повернутися з помстою. Захар добре розуміє, що може втратити сина, але майбутнє громади йому дорожче.
Син Захара, Максим, робить свій вибір. Він міг зрадити і жити, міг скористатися до коханої і спробувати втекти, паддавши її ризику, але не став. Він любить життя, але чесна загибель для нього краща за безчестя.
Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок, прожив до болю мало — лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка... Полетіла і його душа «в дорогу за ластівками» (так називається одна з його поетичних збірок). Та ластівки повертаються з вирію в рідну сторону — повертається й поет своїми віршами. Остання збірка В. Підпалого «Поезії» вийшла 1986 року.
Життя письменника — в його творах. Душа поета — у його віршах. А ось життєпис Володимира, викладений ним власноручно. Ця сповідь подається тут уперше.