Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми яворами, берестами і тополями, текли потічки та річки, багаті на дрібну і велику рибу.
Володарем долини був велетень на ймення Силун. Коли йшов Силун, від його кроку земля здригалась. Розповідають, що Силун добре розумівся на господарстві. Мав безліч усякої худоби. Череда корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах.
Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваний на гроночку, висипаному людськими руками, мав стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібному кріслі.
На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди трудилися, від зорі до зорі примножували багатство Силунові.
Слуги і служниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом.
Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до
Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабеньких.
Полюбили його всі слуги і служниці. За честь, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові низько вклонявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує.
Коли Карпові сповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру роботу пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками.
Одного разу уночі він вийшов надвір освіжитися, проходив коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном про розрахунок.
— Чому ти тут, Карпе — озвався Силун, упізнавши хлопця — Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча, — відповідає Карпо, — а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив вам я довго і чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати. Платню за службу хочу попросити.
Силун подумав, зо слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб попроситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати.
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розгнівався пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане! — настоював Карпо. Лиш ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився пан, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
Володарем долини був велетень на ймення Силун. Коли йшов Силун, від його кроку земля здригалась. Розповідають, що Силун добре розумівся на господарстві. Мав безліч усякої худоби. Череда корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах.
Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваний на гроночку, висипаному людськими руками, мав стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібному кріслі.
На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди трудилися, від зорі до зорі примножували багатство Силунові.
Слуги і служниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом.
Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до
Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабеньких.
Полюбили його всі слуги і служниці. За честь, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові низько вклонявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує.
Коли Карпові сповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру роботу пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками.
Одного разу уночі він вийшов надвір освіжитися, проходив коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном про розрахунок.
— Чому ти тут, Карпе — озвався Силун, упізнавши хлопця — Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча, — відповідає Карпо, — а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив вам я довго і чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати. Платню за службу хочу попросити.
Силун подумав, зо слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб попроситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати.
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розгнівався пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане! — настоював Карпо. Лиш ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився пан, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.
Та хлопець не відступив ані на крок.
Відповідь:
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
Пояснення: