Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько-вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев гали, як булькає вода у глибокому місці.
Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Починався дощ, небо перерізала блискавка, і раптом Шептало побачив у воді себе — прекрасного білого коня...», - писав у своєму знаменитому оповіданні письменник Володимир Дрозд. Що ж, подумалось мені, - білі українські коні, мабуть більш вільні, аніж коні іншої масті, вони не люблять табунів, гурту й загорожі, ненавидять табун, гурт і загорожі, недолюблюють крутити привід та їздити до міста, соромляться упряжі та становища робочої худоби, яку можна вільно запрягати, поганяти, зрештою, - стьобати батогом кожному конюхові!
Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько-вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев гали, як булькає вода у глибокому місці.
Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Объяснение:
Починався дощ, небо перерізала блискавка, і раптом Шептало побачив у воді себе — прекрасного білого коня...», - писав у своєму знаменитому оповіданні письменник Володимир Дрозд. Що ж, подумалось мені, - білі українські коні, мабуть більш вільні, аніж коні іншої масті, вони не люблять табунів, гурту й загорожі, ненавидять табун, гурт і загорожі, недолюблюють крутити привід та їздити до міста, соромляться упряжі та становища робочої худоби, яку можна вільно запрягати, поганяти, зрештою, - стьобати батогом кожному конюхові!