«добрий день, яво! ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. у всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. добре взнати тебе мені дуже цікава книга в. нестайка, в якій ти і твій кращій друг павлуша були головними героями.ви з павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. з вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з павлушею приймав у них участь. не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.книга в. нестайка «тореадори з васюківки» мені дуже , а поки я її читала, ти, яво, та твій товариш павлуша стали для мене справжніми друзями. я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж павлуша.ти, яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. а зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.до побачення, яво, і усього тобі найкращого! »
поряд з багатьма не менш цінними творами т. г. шевченко створив прекрасний твір, який присвятив історичній тематиці, а саме темі повстання ів, які відбулося у 1768 році. майже три століття минуло після цих подій, але навколо них і зараз точаться дискусії пересічних громадян і науковців, яких цікавить історія україни. відомо, що під час свого повстання діяли занадто жорстоко навіть для тих часів. досі не вщухають спори про те, мали вони на це право, чи ні? хтось називає їх розбійниками, а хтось вважає визволителями.
на мій погляд, таку неоднозначну реакцію часи викликають через те, що в основі тих подій лежить складне філософське питання: на що людина має право заради відстоювання своєї ідеї і де знаходиться межа дозволеного? чітких відповідей на ці запитання не існує, бо людство шукає їх протягом усього свого існування.
повстання ів виникло на правобережній україні і було реакцією на жорстоке невпинне пригноблення наших співвітчизників польською шляхтою. це пригноблення відчувалося у всіх сферах народного життя: це був тиск національний, культурний, а що найгірше для українців – релігійний. людей шляхта змушувала зрікатися і своєї батьківщини, і своєї віри. але довіку так тривати не могло, тож обурення і гнів, що поволі накопичувався у людських серцях, врешті-решт вирвалися на волю.
нажаль, народне повстання було придушене за російських військ. та під час трагічних подій встигли жорстоко вирізати майже усе польське населення, як і поляки знищили тисячі українських сімей, не жаліючи ні жінок, ні дітей. напевно, у тогочасній ситуації біблійний принцип про непротивлення злу не міг бути застосований.
головними героями поеми т. шевченка «» були залізняк і гонта. ці образи великий кобзар змалював глибоко психологічно, на диво яскраво. нам добре зрозумілі усі їх сумніви і почуття, ми й зараз переймаємось тими самими питаннями, які поставали перед ватажками. народ слухався своїх ватажків і любив їх. через це можна вважати, що ті ідеї, які відстоювали гонта і залізняк, були не їхньою особистою примхою, а волевиявленням усього українського народу.
кульмінаційним у поемі «» є епізод, в якому заради ідеї гонта піднімає руку на своїх синів і вбиває їх. саме тут особливо чітко виникає питання ціни ідеї, питання про те, що ж все-таки можна покласти на вівтар власних переконань? чи правильно зробив гонта, який заради ідеї пожертвував життям своїх власних дітей? вважаю, що не нам його судити. однак, слід зауважити, що він таки не холоднокровний вбивця без моралі і принципів, бо вчиняючи вбивство, він заливається гарячими слізьми жалю і відчаю. вбиваючи власних синів, гонта, насамперед, вбиває себе, добре усвідомлюючи, що насправді він коїть. і невже ж погано у такий спосіб покласти своє життя заради свого народу, заради своєї країни?
хоча і давно була написана поема т. шевченка «», ще більше часу минуло з подій повстання ів, проте ці події і досі нас хвилюють. можливо, хвилюють через те, що на якомусь незрозумілому містичному рівні нам і досі відчутний зв’язок з подіями тих часів, а ще через те, що великий кобзар в котрий раз поставив в своїй поемі одвічні філософські питання, відповіді на які людству доведеться ще довго шукати в майбутньому.
поряд з багатьма не менш цінними творами т. г. шевченко створив прекрасний твір, який присвятив історичній тематиці, а саме темі повстання ів, які відбулося у 1768 році. майже три століття минуло після цих подій, але навколо них і зараз точаться дискусії пересічних громадян і науковців, яких цікавить історія україни. відомо, що під час свого повстання діяли занадто жорстоко навіть для тих часів. досі не вщухають спори про те, мали вони на це право, чи ні? хтось називає їх розбійниками, а хтось вважає визволителями.
на мій погляд, таку неоднозначну реакцію часи викликають через те, що в основі тих подій лежить складне філософське питання: на що людина має право заради відстоювання своєї ідеї і де знаходиться межа дозволеного? чітких відповідей на ці запитання не існує, бо людство шукає їх протягом усього свого існування.
повстання ів виникло на правобережній україні і було реакцією на жорстоке невпинне пригноблення наших співвітчизників польською шляхтою. це пригноблення відчувалося у всіх сферах народного життя: це був тиск національний, культурний, а що найгірше для українців – релігійний. людей шляхта змушувала зрікатися і своєї батьківщини, і своєї віри. але довіку так тривати не могло, тож обурення і гнів, що поволі накопичувався у людських серцях, врешті-решт вирвалися на волю.
нажаль, народне повстання було придушене за російських військ. та під час трагічних подій встигли жорстоко вирізати майже усе польське населення, як і поляки знищили тисячі українських сімей, не жаліючи ні жінок, ні дітей. напевно, у тогочасній ситуації біблійний принцип про непротивлення злу не міг бути застосований.
головними героями поеми т. шевченка «» були залізняк і гонта. ці образи великий кобзар змалював глибоко психологічно, на диво яскраво. нам добре зрозумілі усі їх сумніви і почуття, ми й зараз переймаємось тими самими питаннями, які поставали перед ватажками. народ слухався своїх ватажків і любив їх. через це можна вважати, що ті ідеї, які відстоювали гонта і залізняк, були не їхньою особистою примхою, а волевиявленням усього українського народу.
кульмінаційним у поемі «» є епізод, в якому заради ідеї гонта піднімає руку на своїх синів і вбиває їх. саме тут особливо чітко виникає питання ціни ідеї, питання про те, що ж все-таки можна покласти на вівтар власних переконань? чи правильно зробив гонта, який заради ідеї пожертвував життям своїх власних дітей? вважаю, що не нам його судити. однак, слід зауважити, що він таки не холоднокровний вбивця без моралі і принципів, бо вчиняючи вбивство, він заливається гарячими слізьми жалю і відчаю. вбиваючи власних синів, гонта, насамперед, вбиває себе, добре усвідомлюючи, що насправді він коїть. і невже ж погано у такий спосіб покласти своє життя заради свого народу, заради своєї країни?
хоча і давно була написана поема т. шевченка «», ще більше часу минуло з подій повстання ів, проте ці події і досі нас хвилюють. можливо, хвилюють через те, що на якомусь незрозумілому містичному рівні нам і досі відчутний зв’язок з подіями тих часів, а ще через те, що великий кобзар в котрий раз поставив в своїй поемі одвічні філософські питання, відповіді на які людству доведеться ще довго шукати в майбутньому.