Жила себе маленькая девочка, которая любила читать сказки и мечтать о чудесах. Ее любимой историей была сказка про добро и зло. Девочке очень нравилось читать о победе и торжестве добрых сил и воображать, что наступит день, когда-то же самое произойдет и в реальном мире.
К сожалению, пока все было совсем по-другому. Она видела множество людей, которым не хватало еды, и не понимала, как другие могут в это же время тратить денеги на модную одежду и развлечения. А еще ей было очень жалко мальчика из своей школы. В году умер его отец и дела в семьи были очень плохи. Мама Пети, - так звали мальчика, - работала почти круглосуточно, но денег все равно не хватало. Поэтому после школы Петя в то время, когда все дети играли, продавал газеты, чтобы маме.
Также наша героиня сочувствовала однокласснице Ксюше, над которой смеялись другие ребята. Ксюша носила смешные окуляры, что и было причиной насмешек. Даже Петя, который на самом деле был добрым и чутким мальчиком, не упускал возможности сказать ей что-то обидное.
Повсюду маленькая девочка видела много злости и ярости: люди ссорились между собой, грубили в автобусах и очередях, и оставались равнодушными к чужой беде. Она очень хотела изменить мир в лучшую сторону, но не знала с чего начать. Ощущать собственное бессилие было очень больно и неприятно. Но однажды ей пришло в голову замечательное решение, которое в корень изменило ситуацию.
Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки України оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.
Жила себе маленькая девочка, которая любила читать сказки и мечтать о чудесах. Ее любимой историей была сказка про добро и зло. Девочке очень нравилось читать о победе и торжестве добрых сил и воображать, что наступит день, когда-то же самое произойдет и в реальном мире.
К сожалению, пока все было совсем по-другому. Она видела множество людей, которым не хватало еды, и не понимала, как другие могут в это же время тратить денеги на модную одежду и развлечения. А еще ей было очень жалко мальчика из своей школы. В году умер его отец и дела в семьи были очень плохи. Мама Пети, - так звали мальчика, - работала почти круглосуточно, но денег все равно не хватало. Поэтому после школы Петя в то время, когда все дети играли, продавал газеты, чтобы маме.
Также наша героиня сочувствовала однокласснице Ксюше, над которой смеялись другие ребята. Ксюша носила смешные окуляры, что и было причиной насмешек. Даже Петя, который на самом деле был добрым и чутким мальчиком, не упускал возможности сказать ей что-то обидное.
Повсюду маленькая девочка видела много злости и ярости: люди ссорились между собой, грубили в автобусах и очередях, и оставались равнодушными к чужой беде. Она очень хотела изменить мир в лучшую сторону, но не знала с чего начать. Ощущать собственное бессилие было очень больно и неприятно. Но однажды ей пришло в голову замечательное решение, которое в корень изменило ситуацию.
Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки України оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.