Тема вірша «Іванові Франкові»: Думки й переконання поета з приводу творення справжньої літературиІдея вірша «Іванові Франкові»: Показати, що автор не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче «бути цілим чоловіком», тобто у гармонії з собою.Вірш «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з пригоду творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання,’яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І. Франка як до учителя й друга. Саме йому М. Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми «Лісова ідилія»). І.Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений, що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: «Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата: «Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію-царицю Посміє кинуть у в’язницю?» М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію.
Михайло - дбайливий господар, сумлінно працює в полі, розуміє землю. Сава - людина дуже складна. Повна протилежність Михайла "не любить землі... Він не буде шанувати землі, як вона перейде до його рук. Але вона не перейде до його рук, як він не зміниться...", - вирішує батько. Він може бути сміливим і рішучим, вміє пристрасно кохати і відстоювати своє почуття, а все ж зрештою стає братовбивцею. Коли здійснив вбивство, він навіть не відчуває докорів совісті. Анна - вирізняється серед інших дівчат добрим, щирим серцем, скромністю, працелюбністю, але вона викликає лише жорсткі жарти з боку односельців, бо "вміє білля виглажувати і наперстком шити, але тим вона не доробиться ані землі, ані чоловіка. До землі треба з сапою підступати, а до чоловіка - з повними руками".
