Церковно-освітні товариства,які виникли в В першій половині 15 ст ,мова йде про на західноукраїнських землях ,а потім поширилася на всю Україну ,були пройти національно - культурного гноблення мова йде про...

     Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.
     Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
     Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).

кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. до таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. але навіщо нам сьогодні знати про священні книги? я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. вони нам знання, розвиватися духовно. це те, що підживлює народ зсередини. такі книги розпові про історичні події, людей, посланців всевишнього. у світі існує три таких письма – веди, біблія й коран. наприклад, веди – це пам’ятка індійської культури. означає вона «священне знання». релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. ще однією священною книгою є коран – основа мусульманської релігії. це своєрідна збірка проповідей мухаммеда, яка впливає на культуру народів сходу. ну і, звичайно, біблія – наша священна пам’ятка літератури. у перекладі з грецької означає «книга». це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. вона увібрала в себе   історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. та найголовніше – заповіді божі. саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя. хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу. священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. це справжній духовний досвід минулих поколінь. тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.