Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя. Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми. Ти таке вчинив, Що і статті у кодексі немає .., Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив, А це вже вище від людського суду. Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на до навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.
На основе фольклорного материала Коцюбинский показывает соблюдения гуцулами обычаев, обрядов во время различных праздников, гадания, якобы в борьбе со злыми духами, которые должны помешать хозяйству гуцула и даже его жизни. В произведении описываются обычаи и обряды гуцулов, соблюдение которых обеспечивало благополучие или успех в газдуванни (обход вождем полонины, на которую должны ступить овец зажигания вождем «живого огня», доения молока и добычи будзу (сыра), взращивание скотинки, чтобы «не заболела , чтобы никто не сглазил … », гадание Палагни на Юрия — праздник весны, радости и солнца.
Осознание единства с природой порождало стремление жить богатой духовной жизнью. Природа и любовь раскрыть и развить лучшие стороны человеческой души, которая должна слышать не только мелодию гор, лесов, ручьев и водопадов, но и творить свою музыку. Вот почему всю жизнь гуцула, чаще беспокойное, сопровождает коломийка — один из самых распространенных уснопоетичних жанров на Гуцульщине. Писатель вводит в текст повести и любовную, и бытовую коломыйку, подает их как запев до отдельных эпизодов, вводит в диалоги, вплетает время от времени в свой рассказ. При встрече с Маричкой Иван играет мелодию неизвестной песни. С его сетевой дудки «… с горы на гору, с поточку в поточок — порх коломийка, такая легкая, прозрачная, что слышно, как от нее за плечами треплют крылышки …»
Ой, прибежала с полонины Белая овца — Люблю тебя, красивая, люблю, Да и твои словечка …
Повесть дает прекрасную возможность убедиться в том, что частушки лучше передавали душевное состояние их создателей. «Тени забытых предков» М. Коцюбинский заканчивает описанием оригинального погребального обряда, на который собирается молодежь повеселиться. Этот погребальный обычай имеет определенный философский смысл, показывает триумф жизни над смертью, является проявлением мировоззрения народа. Гуцул не хочет долго задумываться над смертью человека, оплакивать умершего. Заключительная сцена повести изображена в духе народного творчества. Оптимистично заканчивается грустный рассказ о главном герое произведения, которым писатель сумел воскресить образ «забытого предка», показать место мифологии в жизни крестьянина. Таким образом, фольклорная основа повести дала М. Коцюбинскому возможность нарушить важные философские проблемы: что такое настоящая красота, смысл человеческого бытия, потенциальные возможности народа, высокая мораль.
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексі немає ..,
Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив,
А це вже вище від людського суду.
Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на до навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.
На основе фольклорного материала Коцюбинский показывает соблюдения гуцулами обычаев, обрядов во время различных праздников, гадания, якобы в борьбе со злыми духами, которые должны помешать хозяйству гуцула и даже его жизни. В произведении описываются обычаи и обряды гуцулов, соблюдение которых обеспечивало благополучие или успех в газдуванни (обход вождем полонины, на которую должны ступить овец зажигания вождем «живого огня», доения молока и добычи будзу (сыра), взращивание скотинки, чтобы «не заболела , чтобы никто не сглазил … », гадание Палагни на Юрия — праздник весны, радости и солнца.
Осознание единства с природой порождало стремление жить богатой духовной жизнью. Природа и любовь раскрыть и развить лучшие стороны человеческой души, которая должна слышать не только мелодию гор, лесов, ручьев и водопадов, но и творить свою музыку. Вот почему всю жизнь гуцула, чаще беспокойное, сопровождает коломийка — один из самых распространенных уснопоетичних жанров на Гуцульщине. Писатель вводит в текст повести и любовную, и бытовую коломыйку, подает их как запев до отдельных эпизодов, вводит в диалоги, вплетает время от времени в свой рассказ.
При встрече с Маричкой Иван играет мелодию неизвестной песни. С его сетевой дудки «… с горы на гору, с поточку в поточок — порх коломийка, такая легкая, прозрачная, что слышно, как от нее за плечами треплют крылышки …»
Ой, прибежала с полонины
Белая овца —
Люблю тебя, красивая, люблю,
Да и твои словечка …
Повесть дает прекрасную возможность убедиться в том, что частушки лучше передавали душевное состояние их создателей.
«Тени забытых предков» М. Коцюбинский заканчивает описанием оригинального погребального обряда, на который собирается молодежь повеселиться. Этот погребальный обычай имеет определенный философский смысл, показывает триумф жизни над смертью, является проявлением мировоззрения народа. Гуцул не хочет долго задумываться над смертью человека, оплакивать умершего.
Заключительная сцена повести изображена в духе народного творчества. Оптимистично заканчивается грустный рассказ о главном герое произведения, которым писатель сумел воскресить образ «забытого предка», показать место мифологии в жизни крестьянина.
Таким образом, фольклорная основа повести дала М. Коцюбинскому возможность нарушить важные философские проблемы: что такое настоящая красота, смысл человеческого бытия, потенциальные возможности народа, высокая мораль.