Серед культурно-громадських і політичних діячів слов'янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франкові. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за межі України. Провідною ідеєю його складного життя була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
Іван Франко залишив помітний слід в українській культурі і як критик та літературознавець. Важливу роль відіграли його теоретичні праці «Література, її завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», розвідки та нариси про Т. Шевченка, М. Старицького, В. Самійленка, Лесю Українку.
Велич Каменяра якраз і виявляється в тому, що в його особі поєдналися письменник, мислитель і трибун у повноті, вартій, за словами літературознавця Є. Маланюка, «хіба мужів італійського Відродження».
Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв інаш Франко», - писав Олесь Гончар.
Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвітку в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими.
Усе життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ.
Чимало наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті, велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит Андрей Шептицький. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками, знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря” Тараса Шевченка. Відразу після смерті поета в українському народі починається витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова) національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”. В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході — від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
Серед культурно-громадських і політичних діячів слов'янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франкові. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за межі України. Провідною ідеєю його складного життя була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
Іван Франко залишив помітний слід в українській культурі і як критик та літературознавець. Важливу роль відіграли його теоретичні праці «Література, її завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», розвідки та нариси про Т. Шевченка, М. Старицького, В. Самійленка, Лесю Українку.
Велич Каменяра якраз і виявляється в тому, що в його особі поєдналися письменник, мислитель і трибун у повноті, вартій, за словами літературознавця Є. Маланюка, «хіба мужів італійського Відродження».
Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв інаш Франко», - писав Олесь Гончар.
Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвітку в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими.
Усе життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ.