А хмари йшли [14,158]; Бубнять важкі краплини по вікні [14,158]; Вихопили хмари [14,132]; Вітер стогне [14,172]; Вітер хапає віти [14,92]; Вогонь мріє [14,49];
Вітер виє – скавулить [14,59]; Дихати вогнем [14,59]; Зорі тремтять в небесах [14,29]; Схитнеться могутня влада [14,51]; Шлях зник [14,44].
Ростимуть груші на вербі [14,60]; Стала правдою омана, а кривда – ласкою й добром
Почув слово не вухом, а струною [14,150]; Скотишся каменем з неба [14,93]; Словами вибухаєш [14,58]; Словом теплим ти вогонь роздула [14,33]; Сміхом залізо поре [14,93]; Сузір'ями гойдалися зірниці [14,468]; Туди ми долітаєм тільки світлом і музикою темної землі[14,125];Я вогнем гримлю[14,137].
Твір на тему: "Поетизація
першого почуття у
повісті"Вітька+Галя"
«Вітька+Галя» - це твір
про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. Повість сповнена іронії та
веселих ситуацій. Пише В. Чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і
читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна
брати гору.
Вітька – чотирнадцятилітній парубок, що
закохався у дівчинку Галю. Розповівши про своє нове почуття другові, він
вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але
все невдало. Проте хлопець не опускає руки, адже він з оптимізмом
сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність Галі.
Протягом життя кожен із нас задається
багатьма питаннями з приводу кохання. Як себе поводити, щоб добитися серця
любої? Саме твір «Вітька+Галя» до знайти нам відповідь на це питання.
Треба бути тим, ким ти є. Залишаючись собою, Вітька досяг своєї мрії.
Вітя і Галя відчули смак першого
кохання. Можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж
залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними спогадами. Галя і
Вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. Сподіваюся, що
і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!
А хмари йшли [14,158]; Бубнять важкі краплини по вікні [14,158]; Вихопили хмари [14,132]; Вітер стогне [14,172]; Вітер хапає віти [14,92]; Вогонь мріє [14,49];
Вітер виє – скавулить [14,59]; Дихати вогнем [14,59]; Зорі тремтять в небесах [14,29]; Схитнеться могутня влада [14,51]; Шлях зник [14,44].
Ростимуть груші на вербі [14,60]; Стала правдою омана, а кривда – ласкою й добром
Почув слово не вухом, а струною [14,150]; Скотишся каменем з неба [14,93]; Словами вибухаєш [14,58]; Словом теплим ти вогонь роздула [14,33]; Сміхом залізо поре [14,93]; Сузір'ями гойдалися зірниці [14,468]; Туди ми долітаєм тільки світлом і музикою темної землі[14,125];Я вогнем гримлю[14,137].
Вилинялий крик [14,124]; Глупа ніч [14,133]; Звуглене серце [14,126]; Злякані ріки [14,95]; Крилата брама [14,137]; Рвучке світло [14,117]; Ревуча злива [14,149]; Рятівна усмішка [14,126]; Солов'їне гілля [14,92]; Сонячна кров [14,127]; Чародійні муки [14,111]; Яблунева стать [14,109].
із поезії Дмитра Павличка