Літературні псевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван.
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш "Сон". У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою "Стихотворения Леонида Глебова". Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — "Кобзар" Тараса Шевченка та "Приказки" Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки "Вовк і Ют", "Лебідь, Щука і Рак", "Зозуля й. Півень", які були надруковані аж у 1853 році.
Чому ж цей твір є пригодницьким і романтичним? Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір. Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок…
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї… Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… Кругом латаний…з тим і до Бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.
Цвірінькнути
ЛЕОНІД ГЛІБОВ
(1827—1893)
Літературні псевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван.
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш "Сон". У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою "Стихотворения Леонида Глебова". Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — "Кобзар" Тараса Шевченка та "Приказки" Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки "Вовк і Ют", "Лебідь, Щука і Рак", "Зозуля й. Півень", які були надруковані аж у 1853 році.
Объяснение:
Воть, достаточно легко <3.
Чому ж цей твір є пригодницьким і романтичним? Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір. Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок…
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї… Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… Кругом латаний…з тим і до Бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.