чесно кажучи, кожен з нас, буває, вважає себе кращим за інших, суперменом у якійсь галузі, часто не помічаючи, що це «над людьми» може призвести до «від людей», «без людей», а від простої вседозволеності навіть у буденному — один крок до ніцше, гітлера. реальний вчинок перевертає все з ніг на голову: гроші тихенько : під каменем на безлюднім подвір’ї, разом з оленою іванівною вбито її сестру лізавету та ще й, мабуть, з майбутнім малям, — духовну сестру сонечки мармеладової, з якою вони обмінялися натільними хрестиками. а найголовніше — він розуміє, що не може стояти поруч з матір’ю, сестрою, бо перестав бути гідним їхньої любові та поваги. усе це й складає кару, моральне покарання, моральне самокатування героя, проти якого не висунуто обвинувачення й немає доказів, але сам він не може спокійно жити. у порівнянні зі злочином, на опис якого і підготовку до нього відведено одну частину роману, це самокатування займає у шість разів більше, а визнання — один рядок. що поруч з ним офіційне покарання — восьмирічна каторга! вона тільки очистити душу стражданнями.
раскольников вважає, що його місце тепер — з тими, хто переступив. і ось поруч опиняється зовнішньо чистий і правильний лужин, з його підступною душею, ладний звести наклеп на беззахисну дівчину навіть у день поховання її батька, щоб досягти своєї мети.
«ми того самого поля ягоди», — каже йому і свидригайлов — людина, в якій смугами йде хороше й мерзотне, який може довести до самогубства підлітка, спровокувати смерть дружини й чужим йому сиротам, може бавитися, мов лялькою, шістнадцятирічною «нареченою» і потурбуватися, щоб її більше не стали продавати, шантажувати кохану дівчину таємницею про її брата і схилитися перед її чистотою та людяністю.»
а соня, яку він вважав нижчою за себе, занадто м’якою, беззахисною для цього жорстокого світу, доведе йому необхідність зняти гріх з душі, стане твердою підтримкою та другом…
найвидатніший український поет, слава української літератури тарас григорович шевченко – справжній син своєї батьківщини. він надзвичайно любив свою рідну україну, усе життя мріяв про її свободу та незалежність, усіма силами прагнув внести свій вклад у справу боротьби за її свободу. де б не був поет, куди б не закидала його доля, він завжди пам’ятав рідні місця і завжди прагнув скоріше повернутися до рідної землі, зустрітися зі своїми земляками і однодумцями. роздуми т. г. шевченка над долею українського народу, його любов до вітчизни, печаль і туга за нею під час перебування поета на чужині висловлені у багатьох творах т. г. шевченка.
під час навчання майбутнього великого кобзаря у петербурзі, а потім в казематі та у засланні в уяві поета постійно виникали картини рідної землі, рідних вишневих садочків, він пам’ятав пісні українських дівчат. одним із творів, в якому він втілив ці картини, є невеличкий, але досить виразний вірш «садок вишневий коло хати», який вражає глибиною любові поета до природи свого краю та до свого народу. не маючи сподівань повернутися на батьківщину, т. г. шевченко змальовує чудову картину рідного краю:
«хрущі над вишнями гудуть.
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата,
а матері вечерять ждуть».
на засланні т. г. шевченко усі свої помисли звертає до долі поневоленого народу своєї батьківщини. творчість поета у той період сповнена роздумами про те, як він є своїми поезіями рідному краю, як вони сприймаються українцями. наприклад, у поезії «хіба самому написать…» він підіймає такі проблеми:
«за що я вкраїну люблю?
чи варта вона огня святого? »
т. г. шевченко усе своє життя відчуває нерозривний зв’язок з україною, проявляючи до рідного краю синівську любов. багато років перебуваючи в далеких степах, поет прагне, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». він мріє ще повернутися на батьківщину, подивитися на чарівну природу рідного краю
чесно кажучи, кожен з нас, буває, вважає себе кращим за інших, суперменом у якійсь галузі, часто не помічаючи, що це «над людьми» може призвести до «від людей», «без людей», а від простої вседозволеності навіть у буденному — один крок до ніцше, гітлера. реальний вчинок перевертає все з ніг на голову: гроші тихенько : під каменем на безлюднім подвір’ї, разом з оленою іванівною вбито її сестру лізавету та ще й, мабуть, з майбутнім малям, — духовну сестру сонечки мармеладової, з якою вони обмінялися натільними хрестиками. а найголовніше — він розуміє, що не може стояти поруч з матір’ю, сестрою, бо перестав бути гідним їхньої любові та поваги. усе це й складає кару, моральне покарання, моральне самокатування героя, проти якого не висунуто обвинувачення й немає доказів, але сам він не може спокійно жити. у порівнянні зі злочином, на опис якого і підготовку до нього відведено одну частину роману, це самокатування займає у шість разів більше, а визнання — один рядок. що поруч з ним офіційне покарання — восьмирічна каторга! вона тільки очистити душу стражданнями.
раскольников вважає, що його місце тепер — з тими, хто переступив. і ось поруч опиняється зовнішньо чистий і правильний лужин, з його підступною душею, ладний звести наклеп на беззахисну дівчину навіть у день поховання її батька, щоб досягти своєї мети.
«ми того самого поля ягоди», — каже йому і свидригайлов — людина, в якій смугами йде хороше й мерзотне, який може довести до самогубства підлітка, спровокувати смерть дружини й чужим йому сиротам, може бавитися, мов лялькою, шістнадцятирічною «нареченою» і потурбуватися, щоб її більше не стали продавати, шантажувати кохану дівчину таємницею про її брата і схилитися перед її чистотою та людяністю.»
а соня, яку він вважав нижчою за себе, занадто м’якою, беззахисною для цього жорстокого світу, доведе йому необхідність зняти гріх з душі, стане твердою підтримкою та другом…
найвидатніший український поет, слава української літератури тарас григорович шевченко – справжній син своєї батьківщини. він надзвичайно любив свою рідну україну, усе життя мріяв про її свободу та незалежність, усіма силами прагнув внести свій вклад у справу боротьби за її свободу. де б не був поет, куди б не закидала його доля, він завжди пам’ятав рідні місця і завжди прагнув скоріше повернутися до рідної землі, зустрітися зі своїми земляками і однодумцями. роздуми т. г. шевченка над долею українського народу, його любов до вітчизни, печаль і туга за нею під час перебування поета на чужині висловлені у багатьох творах т. г. шевченка.
під час навчання майбутнього великого кобзаря у петербурзі, а потім в казематі та у засланні в уяві поета постійно виникали картини рідної землі, рідних вишневих садочків, він пам’ятав пісні українських дівчат. одним із творів, в якому він втілив ці картини, є невеличкий, але досить виразний вірш «садок вишневий коло хати», який вражає глибиною любові поета до природи свого краю та до свого народу. не маючи сподівань повернутися на батьківщину, т. г. шевченко змальовує чудову картину рідного краю:
«хрущі над вишнями гудуть.
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата,
а матері вечерять ждуть».
на засланні т. г. шевченко усі свої помисли звертає до долі поневоленого народу своєї батьківщини. творчість поета у той період сповнена роздумами про те, як він є своїми поезіями рідному краю, як вони сприймаються українцями. наприклад, у поезії «хіба самому написать…» він підіймає такі проблеми:
«за що я вкраїну люблю?
чи варта вона огня святого? »
т. г. шевченко усе своє життя відчуває нерозривний зв’язок з україною, проявляючи до рідного краю синівську любов. багато років перебуваючи в далеких степах, поет прагне, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». він мріє ще повернутися на батьківщину, подивитися на чарівну природу рідного краю