Чому Павлуша називае сім,ю Яви Реня «інтересною»? Що пов'язує між собою бугая Петьку, цапа Жору, корову Маньку і кор» Контрибуцію? Чому Галина Сидорівна назвала Яву і Павлушу зривниками дисципліні За що Павлуша отримав похвальну оцінку «Молодчинка!» від Яви? Чому розмова Бурмила і Книша насторожила хлопців? На які слова чо: Павлуша звернули особливу увагу? До яких хитрощів удалися хлощці, щоб потрапити до машини? (поїздка Яким чином Ява і Павлуша виказали себе? Яке враження на хлопців справило перебування в історичному музеї? Складіть твір-мініатюру на тему «Як зробити свое життя цікавішим» (до 5 речень будласка!!
«Слово о полку Ігоревім» — це високохудожній поетичний твір, який можна назвати й історичною поемою, і літописом однієї історичної події, і промовою, оскільки жанр цієї пам'ятки дуже складний. Однак, як би там не'було, а основними образами цього твору є образи воїнів — захисників своєї держави.
У творі присутній тільки один жіночий образ — образ Ярославни, дружини Ігоря, який приваблює читача своєю чистотою й правдивістю. Цей образ став символом усіх руських жінок, які роками чекали своїх чоловіків-воїнів, оберігаючи для них і своїх дітей родинне вогнище.
Ярославна розкривається у творі тільки в чеканні. Вона чекає повернення з походу свого чоловіка і звертається поперемінно до різних сил природи. Жінці хочеться перетворитися на пташку й полетіти вслід за своїм коханим, щоб силою свого почуття вберегти його від нещастя: «Полечу, — рече, — зозулею по Дунаю! Обмочу бобровий рукав в Каялі ріці. Утру князеві криваві його рани на міцнім його тілі».
Жінка звертається до вітру, просячи в нього до для князя: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О вітре, вітрило! чому господине, так сильно вієш? Чому мечеш хинівські стріли на своїх легких крильцях на мого лада воїв? Чи тобі мало було горі під облаками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Пощо, господине, ти моє веселіє по кови-лю розвіяв?».
Потім Ярославна говорить із Дніпром, який у творі уособлює грізну стихію води: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О Дніпре-Славу-тичу! Пробив єси кам'яні гори крізь землю Половецьку. Ти леліяв єси на собі Святославові насади до війська Кобякового. Полелій, господине, мого лада до мене, аби не слала я до нього сліз на море рано!»
І втретє просить вона цро до ясне сонце — уособлення стихії вогню: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «Світле і пресвітле сонце, всім ти тепле і красне! Чому ж, господине, простер ти своє гаряче проміння на воїв мого лада? В полі безводнім згагою зігнув єси їм луки, тугою їм тула заткав?»
Таким чином, звертання Ярославни до трьох основних стихій — вітру, води й вогню — нагадує своєрідне замовляння, звертання до природної магії в бажанні змінити хід подій. Дружина Ігоря вдається до цієї магії, щоб захистити від ворога свого коханого та його дружинників, посприяти боротьбі руських воїнів проти половців.
Княгиня Ярославна у своєму ворожінні-плачі виступає заступницею всієї Руської землі, всіх воїнів і вірних жінок, які їх очікують. У своєму благанні за коханого вона виявляє таку вірність і відданість, що в очах співвітчизників стає таким же символом краси руської душі, як і сам князь Ігор чи Святослав.
Образ Ярославни — величальний гімн моральній красі жінки. Крім того, це історична особа, ім'я якої було Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Ос-момисла. Образ Ярославни в «Слові» започаткував розвиток літературного мотиву жіночності в багатьох слов'янських літературах, зокрема мотив материнства, кохання тощо.
Крім того, до літературного опрацювання цього образу зверталися прозаїки й поети. Наприклад, усім відомий переспів «Плачу Ярославни», зроблений великим Шевченком. Відомий також цикл «Плач Ярославни», створений П. Тичиною; кілька віршів присвятив цій жінці і А. Малишко.
Образ Ярославни надихає й сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська князівна стала символом вірності й кохання, ніжності й мужності одночасно.
Дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього. Я категорично заперечую це судження. Справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. Більше того, є закон про обов’язкову середню освіту. А форму її здобуття — обирай сам. Хочеш — денну, а не хочеш — вчись заочно або увечері. До того ж, можна скласти іспити екстерном. Наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. Ми прагнемо вчитись. Це мета кожного свідомого учня. Усі ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. Навіть неважливо і те, який диплом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. Найголовніше — папірець. Прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. У деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. А звідси — знівечені долі. Хотілось би, щоб стало навпаки. Адже кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Учителі говорять, що кожна дитина талановита. То чи не краще розвивати свої здібності і знайти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем? Упевнена, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий б досягнення цього. Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. Я за чесний бізнес. За те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. Навіть якщо обраний фах буде не до вподоби — я це не тільки переживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. А поки що моя найважливіша справа — навчання. Саме від успішності залежатиме вибір вищого навчального закладу. Сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно.