хоровий твір „минули літа молодії написав д. січинський на слова т.г. шевченка.
основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.
тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. тема - загублена молодість, самотність та протест. в художньому розв'язанні цієї теми шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. в його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. все, про що мовить шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.
глибока шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.
спів був для шевченка органічною потребую. співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні карла брюллова, у покоях митців рєпніних, волховських. і коли його везли на заслання до оренбурга, він навіть тоді співав. пісня поета далі й далі. мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. саме такі риси притаманні й поезії „минули літа молодії". з цього погляду його можна порівняти з „за сонцем хмаронька ", „заросли шляхи ".
тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.
минули літа молодії холодним вітром од надії
уже повіяло, зима! сиди один в холодній хаті нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема анікогісінько. - нема! сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє (у січинського „одурить тяжко, осміє") морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сніжину по степу! сиди ж один собі в кутку. не жди весни - святої долі! вона не зійде вже ніколи садочок твій позеленить,
твою надію оновить! і душу вольную на волю не прийде і нічогісінько не
18 октября 1860р с. - петербург
ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.
озвучення „кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. на україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до шевченкової поезії. наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. серед них два „заповіти" м. лисенка і м.вербицького, „огні горять" с.воробкевича, кантата „хустина" л.ревуцького. ряд творів на слова т.г.шевченка написав д.січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.
йому належать хори „ як би ви знали, паничі", „один у другого питаєм", солоспіви „у гаю, гаю", „і золотої й дорогої", а також високо художня поема «лічу в неволі» і хор „минули літа молодії".
денис володимирович січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.
за цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.
життєвий і творчий шлях січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.
денис володимирович січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі клювинці гусятинського (колишнього копичинецького) району тернопільської області. татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий панського помістя. тут січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.
однак йому не довелося довго жити в клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.
Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, до нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.
курсова робота
«минули літа молодії»
муз. д.січинського
сл. т. шевченка
історико-стилістичний аналіз
хоровий твір „минули літа молодії написав д. січинський на слова т.г. шевченка.
основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.
тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. тема - загублена молодість, самотність та протест. в художньому розв'язанні цієї теми шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. в його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. все, про що мовить шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.
глибока шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.
спів був для шевченка органічною потребую. співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні карла брюллова, у покоях митців рєпніних, волховських. і коли його везли на заслання до оренбурга, він навіть тоді співав. пісня поета далі й далі. мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. саме такі риси притаманні й поезії „минули літа молодії". з цього погляду його можна порівняти з „за сонцем хмаронька ", „заросли шляхи ".
тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.
минули літа молодії холодним вітром од надії
уже повіяло, зима! сиди один в холодній хаті нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема анікогісінько. - нема! сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє (у січинського „одурить тяжко, осміє") морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сніжину по степу! сиди ж один собі в кутку. не жди весни - святої долі! вона не зійде вже ніколи садочок твій позеленить,
твою надію оновить! і душу вольную на волю не прийде і нічогісінько не
18 октября 1860р с. - петербург
ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.
озвучення „кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. на україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до шевченкової поезії. наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. серед них два „заповіти" м. лисенка і м.вербицького, „огні горять" с.воробкевича, кантата „хустина" л.ревуцького. ряд творів на слова т.г.шевченка написав д.січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.
йому належать хори „ як би ви знали, паничі", „один у другого питаєм", солоспіви „у гаю, гаю", „і золотої й дорогої", а також високо художня поема «лічу в неволі» і хор „минули літа молодії".
денис володимирович січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.
за цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.
життєвий і творчий шлях січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.
денис володимирович січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі клювинці гусятинського (колишнього копичинецького) району тернопільської області. татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий панського помістя. тут січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.
однак йому не довелося довго жити в клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.