Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Подробнее - на -