живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.
Книга — скарбниця людських знань, духовне багатство кожного народу. Та був час, коли книг не було, а люди з уст в уста передавали мудрі настанови, життєві ситуації.
Усна творчість — це творчість не окремої людини, а багатьох людей, цілих поколінь.
От і у нашої родини є улюблені прислів'я та приказки. Коли я ще була маленькою, мій дідусь мені казав: "Під лежачий камінь вода не тече", "Не кажи — не вмію, а кажи навчусь", — коли мені щось не хотілось робити. Я підросла, пішла до школи. У мене з'явилися нові друзі, і згадалось прислів'я "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Хотілось мати справжніх друзів, надійних, які б були поряд завжди. Щоб можна було покластися на них, а їм на мене.
І коли вони кличуть мене гуляти надвір, а я ще не зробила уроки, то дідусь знову каже мені прислів'я: "Зробив діло — гуляй сміло". Я дуже добре запам'ятала ці прислів'я.
А одне прислів'я мені дуже запало у серце. Я думаю, що його я запам'ятаю на все життя, як запам'ятав його мій дідусь: "Дерево мідне корінням, людина — родом і народом". Як багато любові до рідної землі, до батьків у цих словах. Прислів'я дуже допомагають мені у житті. Інколи я цього не помічаю, але вже переконалась, що найчастіше в житті буває так, як народна мудрість говорить.
живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.
Мої улюблені прислів'я та приказки
Книга — скарбниця людських знань, духовне багатство кожного народу. Та був час, коли книг не було, а люди з уст в уста передавали мудрі настанови, життєві ситуації.
Усна творчість — це творчість не окремої людини, а багатьох людей, цілих поколінь.
От і у нашої родини є улюблені прислів'я та приказки. Коли я ще була маленькою, мій дідусь мені казав: "Під лежачий камінь вода не тече", "Не кажи — не вмію, а кажи навчусь", — коли мені щось не хотілось робити. Я підросла, пішла до школи. У мене з'явилися нові друзі, і згадалось прислів'я "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Хотілось мати справжніх друзів, надійних, які б були поряд завжди. Щоб можна було покластися на них, а їм на мене.
І коли вони кличуть мене гуляти надвір, а я ще не зробила уроки, то дідусь знову каже мені прислів'я: "Зробив діло — гуляй сміло". Я дуже добре запам'ятала ці прислів'я.
А одне прислів'я мені дуже запало у серце. Я думаю, що його я запам'ятаю на все життя, як запам'ятав його мій дідусь: "Дерево мідне корінням, людина — родом і народом". Як багато любові до рідної землі, до батьків у цих словах. Прислів'я дуже допомагають мені у житті. Інколи я цього не помічаю, але вже переконалась, що найчастіше в житті буває так, як народна мудрість говорить.