Дати розгорнуту письмову відповідь на запитання: "Що було найбільшим приниженням для гордого коня Шептала і чому?" З твору "Білий кінь Шептало" 30 речень
Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки. Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч. У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу. Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів. Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами. Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок. Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини. Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко. Ближайшее изучение открывает литературные источники, которыми пользовался Шевченко то удачно, то неудачно. Таким источником была поэзия Мицкевича (см. ст. г-на Колессы в «Записках Товарыства Шевченка»), отчасти Н. Маркевич (см. ст. г-на Студинского в № 24 «Зори», 1896 г.). Шевченко любил Пушкина, знал многие его стихотворения наизусть — и при всем том влияние Пушкина на поэзию Шевченко трудно определить за украинскими наслоениями. Заметно влияние «Братьев разбойников» на «Варнака», влияние «Египетских ночей», «Редеет облаков летучая гряда». Есть ещё одно препятствие для научного анализа Шевченко — художественная цельность, простота и задушевность его стихотворений. Его поэмы туго поддаются холодному и сухому разбору. Чтобы определить воззрения Шевченко на задачи и цели поэтического творчества, нужно обратить внимание не только на те признания, которые находятся в «Орися, моя ниво», «Не нарікаю я на Бога», «За думою дума»; нужно привлечь ещё те места, где говорится о счастье, как понимает его поэт, о славе. В особенности важны в смысле поэтических признаний все те места, где говорится о кобзаре, о пророке и о думах, как любимых детях. В большинстве случаев поэт подразумевает под кобзарём самого себя; поэтому он внёс во все обрисовки кобзаря много лирического чувства. Исторически сложившийся образ народного певца был по душе поэту, в жизни и нравственном облике которого действительно было много кобзарского. О кобзаре Шевченко говорит очень часто; реже, сравнительно, встречается пророк. К стихотворениям о пророке тесно примыкает небольшое, но сильное стихотворение об апостоле правды. В обрисовке пророка, в особенности в стихотворении «Неначе праведних дітей», заметно влияние Лермонтова.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко. Ближайшее изучение открывает литературные источники, которыми пользовался Шевченко то удачно, то неудачно. Таким источником была поэзия Мицкевича (см. ст. г-на Колессы в «Записках Товарыства Шевченка»), отчасти Н. Маркевич (см. ст. г-на Студинского в № 24 «Зори», 1896 г.). Шевченко любил Пушкина, знал многие его стихотворения наизусть — и при всем том влияние Пушкина на поэзию Шевченко трудно определить за украинскими наслоениями. Заметно влияние «Братьев разбойников» на «Варнака», влияние «Египетских ночей», «Редеет облаков летучая гряда». Есть ещё одно препятствие для научного анализа Шевченко — художественная цельность, простота и задушевность его стихотворений. Его поэмы туго поддаются холодному и сухому разбору. Чтобы определить воззрения Шевченко на задачи и цели поэтического творчества, нужно обратить внимание не только на те признания, которые находятся в «Орися, моя ниво», «Не нарікаю я на Бога», «За думою дума»; нужно привлечь ещё те места, где говорится о счастье, как понимает его поэт, о славе. В особенности важны в смысле поэтических признаний все те места, где говорится о кобзаре, о пророке и о думах, как любимых детях. В большинстве случаев поэт подразумевает под кобзарём самого себя; поэтому он внёс во все обрисовки кобзаря много лирического чувства. Исторически сложившийся образ народного певца был по душе поэту, в жизни и нравственном облике которого действительно было много кобзарского. О кобзаре Шевченко говорит очень часто; реже, сравнительно, встречается пророк. К стихотворениям о пророке тесно примыкает небольшое, но сильное стихотворение об апостоле правды. В обрисовке пророка, в особенности в стихотворении «Неначе праведних дітей», заметно влияние Лермонтова.