Правда, о «Давней сказке» Леси Украинки 17 Фев 2010 «Давняя сказка» – очень интересное сочинение. Оно настолько простое по форме, что кажется простым для понимания. На самом деле, я бы не поднимал этой темы, если бы неполное, невнимательное чтение этого произведения не было таким распространенным. К сожалению, много таких, кто не вдумывается в содержание прочитанного. Поэтому мое сочинение будет состоять из двух частей. Соответственно, из давней сказки о «Давней сказке» и из правды, субъективной, конечно, о той же самой «Давней сказке» .
Давняя сказка. Поэма Леси Украинки построена в форме сказки, она является сказкой по форме и по смыслу. Фактически, это сказочный сюжет, созданный для того, чтобы развлечь читателя, так как образы Поэта и рыцаря Бертольдо очень интересные, а в самом тексте много точных фраз, скрытых острот и шуток. То, что сочинение следует воспринимать сугубо как сказку, такую себе литературную игрушку, свидетельствует композиция: части схожие между собой, а в целом очень похожи на фольклорное сочинение с определенными повторами, аллегориями, обыгрыванием одной идеи. Т. е. это удачная попытка фольклорной стилизации, остроумная, интересная, развлекательная. Немного устаревшая по форме, но все-таки и до сих пор интересная читателю.
На самом деле, предыдущий абзац – это не просто «доказательство от противного» , ведь много таких, кто действительно воспринимает это сочинение именно так. Даже простейшие по форме произведения иногда следует расшифровывать, интерпретировать, а внешняя простота является верным признаком глубокого содержания, так же, как внешняя ироничность часто является признаком внутренней надрывной серьезности. Это уже правда.
Затем, моя правда о «Давней сказке» . Стиль этого произведения более чем серьезный. Так как за конфликтом Поэта и Бертольдо станет не просто конфликт «власти» и «свободы слова» , но и конфликт материальных ценностей с духовными. А это уже, извините, не шутки. На самом деле, если немножко абстрагироваться от поверхностного восприятия и не спускаться в глубины, это большой конфликт мировоззрений. Поэт утверждает, что имеет настоящие неоценимые богатства, так как его думы-волшебницы могут достать ему все, что только захочется. Поэт чувствует себя свободным, ведь ему доступен мир творчества, мир Слова, мир духовности, вместе с тем он не связан с земным, материальным, приземленным. На все это Бертольдо отвечает: «С удовольствием поменял бы химерический мир фантазии на реальный замок или имение» . Кроме конфликта персонажей, это, повторяюсь, конфликт мировоззрений. С этой точки зрения актуальность времен Леси Украинки не надо отдельно доказывать. Можно, не выходя из дома, припомнить своих знакомых, – и большинство из них легко разделится на приверженцев Бертольдо или Поэта. Фактически «Давняя сказка» не является сказкой даже не только потому, что ее персонажи, так или иначе существовали, а и потому, что эти персонажи существуют и сегодня.
У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій частині твору Поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. Його думи несуть його, куди він захоче, за до своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить Поетові. Поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за до серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова».
Твір Лесі Українки «Давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — Поетом і лицарем Бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. Напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… Але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.
17 Фев
2010
«Давняя сказка» – очень интересное сочинение. Оно настолько простое по форме, что кажется простым для понимания. На самом деле, я бы не поднимал этой темы, если бы неполное, невнимательное чтение этого произведения не было таким распространенным. К сожалению, много таких, кто не вдумывается в содержание прочитанного. Поэтому мое сочинение будет состоять из двух частей. Соответственно, из давней сказки о «Давней сказке» и из правды, субъективной, конечно, о той же самой «Давней сказке» .
Давняя сказка. Поэма Леси Украинки построена в форме сказки, она является сказкой по форме и по смыслу. Фактически, это сказочный сюжет, созданный для того, чтобы развлечь читателя, так как образы Поэта и рыцаря Бертольдо очень интересные, а в самом тексте много точных фраз, скрытых острот и шуток. То, что сочинение следует воспринимать сугубо как сказку, такую себе литературную игрушку, свидетельствует композиция: части схожие между собой, а в целом очень похожи на фольклорное сочинение с определенными повторами, аллегориями, обыгрыванием одной идеи. Т. е. это удачная попытка фольклорной стилизации, остроумная, интересная, развлекательная. Немного устаревшая по форме, но все-таки и до сих пор интересная читателю.
На самом деле, предыдущий абзац – это не просто «доказательство от противного» , ведь много таких, кто действительно воспринимает это сочинение именно так. Даже простейшие по форме произведения иногда следует расшифровывать, интерпретировать, а внешняя простота является верным признаком глубокого содержания, так же, как внешняя ироничность часто является признаком внутренней надрывной серьезности. Это уже правда.
Затем, моя правда о «Давней сказке» . Стиль этого произведения более чем серьезный. Так как за конфликтом Поэта и Бертольдо станет не просто конфликт «власти» и «свободы слова» , но и конфликт материальных ценностей с духовными. А это уже, извините, не шутки. На самом деле, если немножко абстрагироваться от поверхностного восприятия и не спускаться в глубины, это большой конфликт мировоззрений. Поэт утверждает, что имеет настоящие неоценимые богатства, так как его думы-волшебницы могут достать ему все, что только захочется. Поэт чувствует себя свободным, ведь ему доступен мир творчества, мир Слова, мир духовности, вместе с тем он не связан с земным, материальным, приземленным. На все это Бертольдо отвечает: «С удовольствием поменял бы химерический мир фантазии на реальный замок или имение» . Кроме конфликта персонажей, это, повторяюсь, конфликт мировоззрений. С этой точки зрения актуальность времен Леси Украинки не надо отдельно доказывать. Можно, не выходя из дома, припомнить своих знакомых, – и большинство из них легко разделится на приверженцев Бертольдо или Поэта. Фактически «Давняя сказка» не является сказкой даже не только потому, что ее персонажи, так или иначе существовали, а и потому, что эти персонажи существуют и сегодня.
У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій частині твору Поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. Його думи несуть його, куди він захоче, за до своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить Поетові. Поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за до серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова».
Твір Лесі Українки «Давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — Поетом і лицарем Бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. Напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… Але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.