Диктант “Так чи Ні" 1. Роги лося нагадували осінній кущ, із якого обнесло листя.
2. Лось хотів повернутись на свою батьківщину, у тайгу.
3. До річки він прийшов, щоб збити вовків зі сліду.
4. Лось не передбачив, що лід на річці затонкий для нього.
5. Хлопчаки приїхали до лісу по хмиз.
6. Брати покликали дядька на до .
7. Лось злякався хлопчаків.
8. Жодному з братів не вірилося, що такий великий Лось міг втопитись.
9. Шпичак не почав стріляти в Лося на очах у дітей.
10. Дядько пропонував братам поділити здобич.
11. Мисливець знав, що Лось був мешканцевм заповідника.
12. У фіналі оповідання Шпичак щиро каявся у всьому, що наробив оЧень от
Відповідь:
Недарма люди кажуть, що батьків і Батьківщину не вибирають. Ми можемо вибирати шлях у житті, професію, друзів, але незмінним залишиться те місце, де ми народилися, і сім'я, у якій ми росли. Недарма слова "батьки" і "Батьківщина" споріднені: обидва слова мають відношення до початку нашого життя, до формування нашої особистості. Характер кожної людини закладається і формується у сім'ї, у ту пору, коли, як говорять у народі, "дитина поперек лави лежить". Дитина росте, і на неї усе більше впливає суспільство тої країни, у якій вона живе. Тому, на мій погляд, саме батьки та Батьківщина роблять людину такою, якою вона є. Потім людина може переїхати жити куди завгодно, але у її душі назавжди залишаться спогади про рідну країну та сім'ю, що її виростила. Батьківщину неможливо забути, як неможливо забути маму і тата. Тому, де б не жили українці, вони залишаються українцями. Бо можна вибрати місце проживання, але не Батьківщину.
Объяснение:
… сідчину наймичку – веселу, моторну й робочу дів-ну, хоч і невелику красулю.
Христя – молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи.
– Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина, якось ненароком запала Грицькові в серце.
Ось приходить і другий підпасач — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ, та не кращих, видно, й достатків… На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна.
Грицько — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари.
Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят. — А я, діду, ось скільки горобенят надрав! — хвалиться.