Евшан-зелье (Евшан-трава) (укр. Євшан-зілля) — поэма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны на Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.
У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком літописець помістив чудову половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за залізні Ворота, а справи брата його-сірчана - за Дон:
"Після ж смерті Владимировой залишився у Серчана один співак-Орев і послав його в Обезу, кажучи:»Володимир помер вже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою". Передай ти йому ці слова Мої, заспівай йому пісень половецьких. А якщо не захоче послухати, то дай йому понюхати зілля, зване Євшан.
Коли ж той відмовився повертатися і слухати, він дав йому зілля. І понюхавши, заплакав той І сказав: "Та промені є на своїй землі костю лікуй іне чи на чюже славну бити.»
Побачивши постріл до климка підбіг зульфат але люди в чорному його зупинили і сказали якщо підійдеш до цього хлопчини вбємо.повз донбасу проходив селянин і впізнав доброго клима але не знав чим йому раз люди в чорному почули постріл та обернулися.за цей час селянин взяв хлопчика на одне плече та пішли вони до вчительки.йти було їм дуже важко,спотикаючись та вони до наталі миколаївної вона зраділа поверненю климка , адже думала що хлопчик вагаючись перевязала климові одного дня він проснувся вчительці з дитиною а через пару років вони переїхали до розкішного будинку.
Евшан-зелье (Евшан-трава) (укр. Євшан-зілля) — поэма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны на Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.
У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком літописець помістив чудову половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за залізні Ворота, а справи брата його-сірчана - за Дон:
"Після ж смерті Владимировой залишився у Серчана один співак-Орев і послав його в Обезу, кажучи:»Володимир помер вже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою". Передай ти йому ці слова Мої, заспівай йому пісень половецьких. А якщо не захоче послухати, то дай йому понюхати зілля, зване Євшан.
Коли ж той відмовився повертатися і слухати, він дав йому зілля. І понюхавши, заплакав той І сказав: "Та промені є на своїй землі костю лікуй іне чи на чюже славну бити.»
Объяснение: