nica123456789

29.01.2020 11:06 •  Українська література

До ть знайти в тексті приклади зудожніх засобів: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, гіпербола, антитеза. Дивний Дніпро тихої години, коли вільно й лагідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні колихнеться, ні загримить. Дивишся і не знаєш, плине чи не плине його велична широчінь, і здається, ніби весь він вилитий зі скла і ніби блакитний дзеркальний шлях, без міри широкий, без кінця довгий, біжить і в’ється по зеленому світу. Любо тоді й гарячому сонцю поглянути з високості й скупати своє проміння в холоді скляних хвиль, і прибережним лісам яскраво відбитись у водах. Зеленокучері! збиваються вони разом із польовими квітками до води і, нахилившись, дивляться в неї, і не надивляться, не намилуються ясним своїм виглядом, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи віттям. А в середину Дніпра вони не сміють і глянути: ніхто, крім сонця та блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра! Пишний! Немає ріки, йому рівної, в світі. Дивний Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає: і людина, і звір, і птах; а Бог один велично оглядає небо і землю і величаво стрясає ризою. Від ризи сиплються зорі. Зорі горять і сяють над світом, і всі разом відбиваються в Дніпрі. Всіх їх тримає Дніпро в темному лоні своєму; жодна не зникне від нього - хіба що погасне на небі. Чорний ліс, укритий сонним воронням, і споконвічні розламані гори, схилившись, намагаються закрити його бодай довгою тінню своєю. Та марно! Нема нічого в світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій, синій плине він повільним розливом і серед ночі, як серед дня, видний стільки вдалечінь, скільки сягає людське око. Мліючи і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, він пускає по собі срібну струмину, і вона палахкотить, наче клинок дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Дивний і тоді Дніпро, і немає ріки, йому рівної, в світі. Коли ж підуть горами по небу сині хмари, чорний ліс хитається з корінням, дуби тріщать, і блискавка, ламаючись між хмар, раптом освітлює цілий світ, - страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ються об гори і з блиском і стогоном відбігають назад, і плачуть, голосять в далечині. Так побивається стара мати козака, випроваджуючи свого сина до війська; розгульний і бадьорий їде він на воронім коні, взявшись у боки і по-молодецькому заломивши шапку; а вона, ридаючи, біжить за ним, хапає його за стремено, ловить вуздечку та ламає руки, і заливається пекучими слізьми.