Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографаа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:
Nay, thou art not dead, Ukraine, See, the glory's born again, And the skies, O brethren, Smile once more!
As in Springtime melts the snow So shall melt away the foe, And we shall be masters Of our homes.
Soul and body, yea, our all Offer we at freedom's call— We, whose sires were mighty Cossack braves.[5]
Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського&Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка&Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період . 15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013 років.
Українські письменники і поети часто зверталися до історичної пісні. Тарас Шевченко у своїх поемах створив образи народних співців, використавши історичні образи із народних пісень. Історичні пісні представлені у творах Ю. Федьковича, С. Руданського, Лесі Українки. Мотиви героїчного епосу знаходимо у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», роману Є. Гребінки «Чайковський», у новелах О. Єфименка «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі», «Татарські напади» та у творах багатьох інших українських митців.
Отже, значення історичних пісень полягає не тільки в тому, що вони зберегли пам’ять про історичне минуле і народних героїв, а й у тому, що вони стали матеріалом для творчих надбань українських письменників, поетів, драматургів, художників, композиторів і через віки донесли до нас героїчний дух народу.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографаа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:
Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory's born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!
As in Springtime melts the snow
So shall melt away the foe,
And we shall be masters
Of our homes.
Soul and body, yea, our all
Offer we at freedom's call—
We, whose sires were mighty
Cossack braves.[5]
Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського&Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка&Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період .
15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013 років.
Отже, значення історичних пісень полягає не тільки в тому, що вони зберегли пам’ять про історичне минуле і народних героїв, а й у тому, що вони стали матеріалом для творчих надбань українських письменників, поетів, драматургів, художників, композиторів і через віки донесли до нас героїчний дух народу.