Дослідіть ,як В.Симоненко у вірші ,,Ти знаєш, що ти-людина" акцентує увагу на тому ,що людина - господар на землі.У чому це виявляється?Обґрунтуйте авторську позицію щодо цього.
Только давайте без вот этих вот ,,мне лень" или ,,сама пиши"и т.д. За хороший,нормальный ответ буду очень благодарен!
Саме піклування, а не руйнування є особливою формою любові. Сьогодні, як мені здається, доречно було б, якщо у людях саме з міст прокинулись би ці почуття. Бо саме вони найменше це проявляють, не дбають про природу-не дбають про себе. Люди з великих міст, та й з маленьких, що ж там казати, полюбляють смітити на вулиці, ламати гілки, розводити багаття, не встановлювати фільтри на підприємствах. Здається що вони саме не усвідомлюють, що роблять, кому намагаються зіпсувати життя, псують вони його собі у першу чергу. Неодмінно їм потрібно подумати над своїм ставленням, що до природи.
А ось людьми, які бережуть довкілля, встановлюють сміттепереробні заводи, саме вони і ніхто інший є володарями природи і свого життя. Я би назвав(ла) їх гордістю нації, адже у такі часи, скрутні для України їх бракує. Десь їх більше, десь мене. Не будьте байдужими до того місця, де живете, долучайтесь до еко-акцій, дбайте про своє навколишнє середовище!
«Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»; «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»; «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»; «Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається»; «Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи»; «Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину…»; «Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти духмяні верчики хмелю…»; «Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові»; «Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав»; «Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється — і дерева завмирають»; «Олесь винувато підсьорбує носом»; «Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках»; «Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив»; «Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика…».