Усмiшки, фейлетони, нариси Остапа Вишнi Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови, життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту, переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника, думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом! Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя. Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних. Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”, “Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки, анекдоти. Остап Вишня Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï. Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне. Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моïм життi, Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”), став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав, то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися над собою справляє дуже приємне враження на читача. Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй, свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила не жовчна злiсть, а сонячний смiх.
ответ: Як у творі автор називає Федька? (мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидо, ідоляко, люципере. Халамидник - бешкетник)
Федька називають усі халамидником. Чому? Як ви розумієте значення цього слова? (Бешкетник, витівник)
Як про Федька говорять ображені ним хлопці? (« Халамидро! Босявка! Зараза!»)
А як мати називає сина? (Сибіряка). Чому? (Федько мужньо тримається, коли його карають, ніколи не проситься і не плаче).
Про які риси характеру свідчить така поведінка Федька? (Федько мужній, сильний, терплячий, правдивий, міг би відбрехатися, але не любить брехати, не видає товаришів).
Як до таких рис сина ставиться батько, а як – мати? (Батько позитивно, схвально. «Вибивши «сибіряку», батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому: – То тобі за те, а це за те, що правду говориш…» Мати не схвалює поведінку сина: «Так-так, потурай йому, давай йому гроші, давай. Він навмисне робитиме бешкет, щоб правду сказати..» )
Зачитайте, чому Толя хотів піти на річку? («Толі страшенно хотілося подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати; його знімуть із криги, а всі потім будуть із його сміятися. Хай не задається»?)
Як характеризує Толю таке його бажання: (Толя злий, підлий, непорядний)
Передайте засобами акторської майстерності , як Толя підбурює Федька вийти на лід. («- Нізащо не зробиш! – сказав Толя Федькові, киваючи на річку». «-Ану, спробуй! – знову сказав Толя. – Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. Ану!» - «А Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу. Ага! Мабуть, боїться».
Толя так пояснив емоційний стан Федька. А як ви його поясните? (Федько розуміє небезпеку виходу на кригу, але він сповнений рішучості це зробити).
Передайте засобами акторської майстерності ,як автор передає крайнє хвилювання і напругу Федька, який виходить на кригу. «- Тільки ви мовчіть… – тенором сказав усім Федько. - А то як побачать, що я хочу переходити на той бік, то не пустять… - Ну, гляди ж! – промовив він до Толі якимсь чудним голосом і пішов просто на кригу». (Автор передає хвилювання хлопчика через тон голосу - «тенором сказав», «чудним голосом»).
Федько, ризикуючи життям, рятує Толю. Як Толя віддячив своєму рятівнику? (Залишив у смертельній небезпеці. Не подав Толі палицю).
То чому ж він, дійсно, не провів якесь більш ретельне розслідування, не розпитав у свідків, що відбувалося на кризі? (Він же пан, і не в панських звичках турбуватися про долю бідняків. Він почув те, що хотів почути. А доля Федька йому байдужа).
Чому Федько сказав неправду батькові Толі. (Федько дуже добрий, співчутливий хлопчик; від природи правдивий, він збрехав батькові Толі, щоб врятувати хлопця від покарання).
Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови,
життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту,
переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на
душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника,
думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти
зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом!
Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi
здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася
про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя.
Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину
Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за
кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi
Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних.
Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”,
“Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його
творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати
глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки,
анекдоти. Остап Вишня
Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï.
Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне.
Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм
звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж
тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження
справила в моïм життi,
Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так
Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то
Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”),
став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав,
то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового
глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися
над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня
володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй,
свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила
не жовчна злiсть, а сонячний смiх.
ответ: Як у творі автор називає Федька? (мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидо, ідоляко, люципере. Халамидник - бешкетник)
Федька називають усі халамидником. Чому? Як ви розумієте значення цього слова? (Бешкетник, витівник)
Як про Федька говорять ображені ним хлопці? (« Халамидро! Босявка! Зараза!»)
А як мати називає сина? (Сибіряка). Чому? (Федько мужньо тримається, коли його карають, ніколи не проситься і не плаче).
Про які риси характеру свідчить така поведінка Федька? (Федько мужній, сильний, терплячий, правдивий, міг би відбрехатися, але не любить брехати, не видає товаришів).
Як до таких рис сина ставиться батько, а як – мати? (Батько позитивно, схвально. «Вибивши «сибіряку», батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому: – То тобі за те, а це за те, що правду говориш…» Мати не схвалює поведінку сина: «Так-так, потурай йому, давай йому гроші, давай. Він навмисне робитиме бешкет, щоб правду сказати..» )
Зачитайте, чому Толя хотів піти на річку? («Толі страшенно хотілося подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати; його знімуть із криги, а всі потім будуть із його сміятися. Хай не задається»?)
Як характеризує Толю таке його бажання: (Толя злий, підлий, непорядний)
Передайте засобами акторської майстерності , як Толя підбурює Федька вийти на лід. («- Нізащо не зробиш! – сказав Толя Федькові, киваючи на річку». «-Ану, спробуй! – знову сказав Толя. – Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. Ану!» - «А Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу. Ага! Мабуть, боїться».
Толя так пояснив емоційний стан Федька. А як ви його поясните? (Федько розуміє небезпеку виходу на кригу, але він сповнений рішучості це зробити).
Передайте засобами акторської майстерності ,як автор передає крайнє хвилювання і напругу Федька, який виходить на кригу. «- Тільки ви мовчіть… – тенором сказав усім Федько. - А то як побачать, що я хочу переходити на той бік, то не пустять… - Ну, гляди ж! – промовив він до Толі якимсь чудним голосом і пішов просто на кригу». (Автор передає хвилювання хлопчика через тон голосу - «тенором сказав», «чудним голосом»).
Федько, ризикуючи життям, рятує Толю. Як Толя віддячив своєму рятівнику? (Залишив у смертельній небезпеці. Не подав Толі палицю).
То чому ж він, дійсно, не провів якесь більш ретельне розслідування, не розпитав у свідків, що відбувалося на кризі? (Він же пан, і не в панських звичках турбуватися про долю бідняків. Він почув те, що хотів почути. А доля Федька йому байдужа).
Чому Федько сказав неправду батькові Толі. (Федько дуже добрий, співчутливий хлопчик; від природи правдивий, він збрехав батькові Толі, щоб врятувати хлопця від покарання).