Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
Вид лірики - інтимна, любовна; вірш написаний у формі сонета, має 14 рядків, початковий рядок співпадає з кінцевим.
Ідея висловлена в останніх рядках сонета:
Добре бути молодим \ У теплі дні збирання винограду.
Образи: літнього саду; молодої ясної, радісної дівчини на мулах; образ радісного молодого чоловіка.
Художні засоби:
епітети: на мулах нешвидких; із ясного саду; гукнула свіжо й весело; чутно уші правий з них прищулив;
порівняння: Ясна, як сад, і радісна, як сміх.; знявся пил, немов рожевий дим. І він потягся, як дитина, радо.
За до таких слів, як радість, сміх, весело, радо, добре вірш створює у читача відчуття радості й повноти життя, кохання, яке щойно зароджується.