Яку людину можна назвати красивою? Ту, в якої гарна зовнішність, чи ту, в якої гарні вчинки? Звичайно, краса зовнішня завжди приваблює, милує око. Але важливіше, на мою думку, мати красу внутрішню, яка виявляється у вчинках, поведінці, ставленні до людей, навколишнього світу.
Такі думки з’явилися у мене після прочитання казки англійського письменника Оскара Вайльда «Хлопчик-зірка». Разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.
Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
Я дотримуюся думки, що білою вороною будь-де бути нелегко. Але це не важкий хрест, який потрібно тягти за собою. Можна обернути свою білість, тобто оригінальність, на користь собі самому.
Біла ворона у певній групі – це людина, яка відрізняється від інших! А ця несхожість може проявлятися чим завгодно! Наприклад, всі в класі модно вдягнені, а одна дитина носить старий одяг. Вона є білою вороною, бо бідна. Так само хлопчик зі здібностями геніального художника буде виглядати білою вороною в класі, де більшість дітей здібна хіба що до малювання бубликів.
Чому ж нелегко бути білою вороною? Во-перше, не всі люди цікавляться незнайомими явищами. Іноді вони заздрять, а іноді просто не цікавляться. Хтось цікавиться, але йому складно зрозуміти товариша-білу ворону, бо раніше він нікого подібного не зустрічав. Школярі ж полюбляють подражнити тих, хто на них несхожий. Отже, люди по-різному ставляться до білих ворон.
По-друге, бути білою вороною – це в принципі випробування. Щоб мати власну думку, варто зібрати сили для того, щоб її захистити. Тобто, наприклад, дівчина фарбує волосся у червоний колір, вона має сміливість всім заявити про свої смаки. Навіть, якщо весь її клас вирішить, що червоне волосся – дурниця, ця дівчина має право фарбуватись як завгодно. А це ох як нелегко буває відстояти!
На мій погляд, людині, яку сприймають як білу ворону, буває важко досягти чогось звичайного для решти. Наприклад, людину в татуюваннях не візьмуть працювати до престижного офісу. Це смішно, насправді, бо можливо саме вона була б найкращим працівником. Але в сфері формального спілкування людей склалися певні вимоги та традиції, і якщо людина хоче знайти там своє місце, їй доведеться якось вписуватися.
Існує ще один тип людей, яких хтось назве білою вороною, та насправді це не так. Вони зі своєю так званою оригінальністю лізуть в очі іншим, навмисно провокують своєю невідповідною поведінкою та голосно кричать «Я особливий!». Такі люди нікому не подобаються насправді, бо просто шукають уваги решти, яку не можуть чи не хочуть добути іншим шляхом.
Біла ворона в українській літературі – це персонаж, який поводиться інакше, ніж прийнято у всіх. Таким був Чіпка у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Він відрізнявся від ровесників тим, що не мав батька. На жаль, він з часом відсторонився від моральних норм суспільства та пішов злочинним шляхом.
А от добрий приклад білої ворони – це творець, майстер Сивоок, що трудився над зведенням Софії Київської, персонаж роману Павла Загребельного «Диво». Його, звичайно, не назвеш класичною білою вороною. Але для натовпу людей, які не є митцями, він – дещо незрозуміла постать.
Отже, я вважаю, що справжні білі ворони – люди, які мають силу знайти своє місце в житті, завдяки та всупереч власній несхожості з іншими.
Такі думки з’явилися у мене після прочитання казки англійського письменника Оскара Вайльда «Хлопчик-зірка». Разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.
Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
Біла ворона у певній групі – це людина, яка відрізняється від інших! А ця несхожість може проявлятися чим завгодно! Наприклад, всі в класі модно вдягнені, а одна дитина носить старий одяг. Вона є білою вороною, бо бідна. Так само хлопчик зі здібностями геніального художника буде виглядати білою вороною в класі, де більшість дітей здібна хіба що до малювання бубликів.
Чому ж нелегко бути білою вороною? Во-перше, не всі люди цікавляться незнайомими явищами. Іноді вони заздрять, а іноді просто не цікавляться. Хтось цікавиться, але йому складно зрозуміти товариша-білу ворону, бо раніше він нікого подібного не зустрічав. Школярі ж полюбляють подражнити тих, хто на них несхожий. Отже, люди по-різному ставляться до білих ворон.
По-друге, бути білою вороною – це в принципі випробування. Щоб мати власну думку, варто зібрати сили для того, щоб її захистити. Тобто, наприклад, дівчина фарбує волосся у червоний колір, вона має сміливість всім заявити про свої смаки. Навіть, якщо весь її клас вирішить, що червоне волосся – дурниця, ця дівчина має право фарбуватись як завгодно. А це ох як нелегко буває відстояти!
На мій погляд, людині, яку сприймають як білу ворону, буває важко досягти чогось звичайного для решти. Наприклад, людину в татуюваннях не візьмуть працювати до престижного офісу. Це смішно, насправді, бо можливо саме вона була б найкращим працівником. Але в сфері формального спілкування людей склалися певні вимоги та традиції, і якщо людина хоче знайти там своє місце, їй доведеться якось вписуватися.
Існує ще один тип людей, яких хтось назве білою вороною, та насправді це не так. Вони зі своєю так званою оригінальністю лізуть в очі іншим, навмисно провокують своєю невідповідною поведінкою та голосно кричать «Я особливий!». Такі люди нікому не подобаються насправді, бо просто шукають уваги решти, яку не можуть чи не хочуть добути іншим шляхом.
Біла ворона в українській літературі – це персонаж, який поводиться інакше, ніж прийнято у всіх. Таким був Чіпка у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Він відрізнявся від ровесників тим, що не мав батька. На жаль, він з часом відсторонився від моральних норм суспільства та пішов злочинним шляхом.
А от добрий приклад білої ворони – це творець, майстер Сивоок, що трудився над зведенням Софії Київської, персонаж роману Павла Загребельного «Диво». Його, звичайно, не назвеш класичною білою вороною. Але для натовпу людей, які не є митцями, він – дещо незрозуміла постать.
Отже, я вважаю, що справжні білі ворони – люди, які мають силу знайти своє місце в житті, завдяки та всупереч власній несхожості з іншими.