Вітька+Галька
4. Якому герою (героїні) повісті ви найбільше симпатизуєте? Чому?
5. Які почуття ви переживали під час читання частини «Турецький охотник»?
Чи шкода вам було Вітьку?
6. Доведіть, що Галина мама повела себе мудро й делікатно, коли Федько Ко-
тигорошко прийшов «за голубою куницею».
7. Як, на вашу думку, складуться стосунки Вітьки й Галі в майбутньому?
8. Який момент у творі кульмінаційний? Перекажіть його.
9. Охарактеризуйте композицію повісті «Вітька + Галя...» (прокоментуйте
принцип поділу на частини; визначте позасюжетні елементи, особливості
сюжету).
10. Чого навчає повість В. Чемериса «Вітька + Галя...»?
11. Перекажіть епізод, що переданий ілюстрацією (с. 241). Чому, на вашу
думку, ми вибрали для ілюстрації саме цей момент повісті?
12. Складіть і запишіть по одній пораді героям повісті (галі, Вітьці, Федьку й
Петру), щоб легше було виходити із складних і незручних життєвих ситуа-
цій.
ів
Люди часто думають і говорять про те, що таке особистість. Це завжди цікаво й завжди хвилює, адже всі ми люди й живемо серед людей. Так, у всіх різні професії, заняття й посади, усі виконують неоднакові завдання. Але ким би хто з нас не був, він, насамперед, особистість, а вже потім носій якої-небудь суспільної функції. Що таке особистість? У чому проявляються її якості?
Бути особистістю – значить зберігати здатність орієнтуватися в різноманітті знань і ситуацій і відповідати за свій вибір, зберігати своє неповторне «я». Чим богаче мир і чим складніше життєві ситуації, тим актуальніше проблема волі вибору власної життєвої позиції. Зберегти свою неповторність, залишитися самим собою навіть у самих складних умовах людин може, тільки залишаючись особистістю
Вільно і невимушено почуває себе в сучасному житті той, хто постійно вчиться орієнтуватися в ній, обирати для себе цінності, що відповідають особистим здатностям і схильностям і не суперечним правилам людського спілкування. Людина має величезні можливості для сприйняття культурних і духовних цінностей і для власного самовдосконалення. Щоб стати особистістю, кожна людина повинен постійно розвиватися, займатися самовихованням. І кожний це знає й намагається розібратися в собі, зрозуміти себе, осягти себе, осягти свій внутрішній мир. Ми намагаємося зіставляти себе з навколишніми, співвідносити особисте життя із суспільної, свій інтерес до миру з інтересом його до себе, щоб відповісти на головні з головних питань: який я? як і для чого я живу? чи всі я відкрив у собі? Кожна людина сам повинен себе виховувати. Ніхто не прийде й не скасує в ньому недоброзичливість, заздрість, лицемірство, жадібність, страх перед відповідальністю, непорядність
Головним у духовній культурі особистості можна вважати активне, творче відношення до життя: природі, суспільству, іншим людям, собі самому. Нам, що вступає в життя, треба знати про те, що культура людини не повинна бути зведена тільки до начитаності, ерудиції, хоча й це дуже важливо- Культуру людини неважко оцінити. Опанувати культурою може тільки діяльна, активна людина, що відкрила для себе всього її багатства. Мистецтво й література, традиції й звичаї дуже повчальні і їхнє знання полегшує життя
Але є ознака духовної культури особистості, що дуже важливий, – готовність людини до самовіддачі й самопожертви. Турбота про людей і прагнення до м повинні стати не тільки добрими словами, але й добрими справами. Протягом всього життя потрібно формувати й розвивати в собі кращі якості й переборювати ті, що заважають розкриттю особистості, її самоствердженню в колективі. На жаль, багато хто вважають, що свобода особи – це воля не дотримуватися встановлених у суспільстві законів, порядку. Але таке поводження замість користі приносить тільки шкода, причому страждає не тільки сама людина, але й навколишні його люди
КазкаIвана Франка "Фарбований Лис", яка вчить нас не бути пихатими i занадто
самовпевненими без потреби.
Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг
би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: "незвичайне щастя та його хитрiсть
зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для
нього". Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки.
Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути
таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить
навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн
- небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.
Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють.
Микита "тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi", але виказав себе
сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi "Всiм мiнiстрам i слугам царським
вiдразу мов полуда з очей спала", i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго
замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги
хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.
Казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно
оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iншим.ерджувати, що нiби вiн