Хіба може бути у щирого українця інший улюблений письменник, крім Тараса Григоровича Шевченка? Насправді, це цілком можливо. Люди володіють різними смаками, уподобаннями, інтересами і всім подібним. Тому люди люблять різні твори і книги, відповідно, і улюблені письменники в них дуже різні. Втім, якщо йдеться особисто про мене, то я віддаю перевагу саме Тарасу Шевченку. Ця людина не даремно вважається найвидатнішим українським письменником, його роль в українській літературі просто неможливо перебільшити, він справжній геній української літератури і справжній символ України.У творчості Тараса Шевченка є безліч цікавих тем. Однією з цих тем є національно-визвольна боротьба українського народу. Як відомо з історії, український народ не мав власної держави надзвичайно тривалий час, що надавало дуже поганий вплив на українців і все, що з ними відбувається. Тарас Шевченко описував подвиги самих сміливих і відважних членів українського суспільства, які протягом довгих років сміливо боролися за те, щоб Україна була незалежною, отримала в своє управління власні землі і змогла бути ефективною в їх управлінні. Творчість письменника про це стала справжнім пам’ятником для нього. До сьогоднішнього дня творами Тараса Шевченка надихаються безліч патріотів, які населяють нашу землю, ці твори допомагають патріотам повноцінно жити і працювати на благо нашої спільної батьківщини. Як тільки в Україні виникають якісь складнощі, патріоти країни збираються під пам’ятниками Шевченка, обговорюють проблеми і прагнуть відшукати якісь рішення щодо цих проблем. Це вражає, і зайвий раз доводить, наскільки творчість великого кобзаря важлива для України.Втім, Тарас Шевченко відомий не тільки написанням патріотичної літератури, але й іншими своїми досягненнями. По-перше, він надзвичайно цікавився звичаями життя представників українського народу. Його цікавило, як живуть звичайні люди, хоча інших письменників, які творили до Шевченка, це практично не турбувало. Особливістю Тараса Шевченка було і те, що він дуже активно описував найскладніші проблеми у житті людини, особливо якщо мова йшла про жінок. Він жалів їх, а тому приділяв велику кількість місця у своїх творах, де описував їх важке життя і намагався показати читачам, що робити можна, а що не можна.Думається, що обидві сторони письменницької діяльності Тараса Шевченка – будь то написання інформації про державу чи про життя звичайних людей – є для нього хорошим пам’ятником, який дає зрозуміти, наскільки в цілому важлива його творчість для всіх нас, навіть тих, хто живе в сучасності.
Я люблю читати книги. Сидіти тихим вечором і при тьмяному світлі світильника перегортати сторінку за сторінкою, відриваючись від навколишнього світу. Я поринаю в життя кожного персонажа, разом з ним закохуюся, засмучуюсь, дізнаюся щось нове ...
Я не можу без книг, вони дозволяють мені відволіктися від реального життя, від буденної суєти. Вони дозволяють мені збагатити свій внутрішній світ новими враженнями та мріями, розвивають образне мислення ... Напевно, саме тому найбільше я читаю фантастику і фентезі, а іноді навіть романи.
Люди, які пишуть у жанрі фентезі, відкривають для нас нові, чарівні світи. Їх безмежна фантазія вражає до глибини душі. Часом дивуєшся, як можна продумати кожну деталь в новому світі - від маленької травинки до дивовижних чудес магії? А адже придумують, і описують деколи так, що неможливо відірватися від оповідання.
Перед тим, як купувати книгу, я раджуся зі своїми знайомими. Рідко коли виходить купити книгу навмання, тому що зараз друкують все що завгодно. Але один випадок став для мене дуже вдалим і приємним.
Книга моєї однофамілиця Вероніки Іванової «Відображення» стала справжнім відкриттям. Ця письменниця немов вигадувала моїми думками. Роздуми головного героя, його переживання, надії - все виявилося близько мені і навіть повчально.
Говорити про Вероніці Іванової і важко, і легко. Важко, тому що це різностороння письменниця і поетеса, торкнулася всіх найглибших струн моєї душі. Легко, тому що вона надзвичайно талановита і близька моєму серцю.
Старовинна прислів'я говорить: не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Це буде вже інша ріка - вона тече, змінюються береги ... Людина теж змінюється. Кожне прожите мить народжує в ньому новий досвід, нову думку, нове почуття. Не можна двічі «увійти» в одну і ту ж книгу. Якщо це справжня книга, то вона рухається і росте разом з нами.
Серію книг про Джерон кожен раз читаєш заново і заново відкриваєш для себе цього, та й кожного персонажа книги, тому що її сторінки щораз народжують нові думки.
Читаючи твори Вероніки Іванової, розумієш, яка все-таки складна штука життя: ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш. Я думаю, що завдання кожного письменника - донести до сердець читача найпотаємніше, подарувати частинку себе. Їй вдалося зробити це, і пам'ять про трохи дивною філософської книзі, яка подарувала мені кілька новий погляд на життя, назавжди залишиться найпотаємнішим пам'ятником моєї душі.
Я люблю читати книги. Сидіти тихим вечором і при тьмяному світлі світильника перегортати сторінку за сторінкою, відриваючись від навколишнього світу. Я поринаю в життя кожного персонажа, разом з ним закохуюся, засмучуюсь, дізнаюся щось нове ...
Я не можу без книг, вони дозволяють мені відволіктися від реального життя, від буденної суєти. Вони дозволяють мені збагатити свій внутрішній світ новими враженнями та мріями, розвивають образне мислення ... Напевно, саме тому найбільше я читаю фантастику і фентезі, а іноді навіть романи.
Люди, які пишуть у жанрі фентезі, відкривають для нас нові, чарівні світи. Їх безмежна фантазія вражає до глибини душі. Часом дивуєшся, як можна продумати кожну деталь в новому світі - від маленької травинки до дивовижних чудес магії? А адже придумують, і описують деколи так, що неможливо відірватися від оповідання.
Перед тим, як купувати книгу, я раджуся зі своїми знайомими. Рідко коли виходить купити книгу навмання, тому що зараз друкують все що завгодно. Але один випадок став для мене дуже вдалим і приємним.
Книга моєї однофамілиця Вероніки Іванової «Відображення» стала справжнім відкриттям. Ця письменниця немов вигадувала моїми думками. Роздуми головного героя, його переживання, надії - все виявилося близько мені і навіть повчально.
Говорити про Вероніці Іванової і важко, і легко. Важко, тому що це різностороння письменниця і поетеса, торкнулася всіх найглибших струн моєї душі. Легко, тому що вона надзвичайно талановита і близька моєму серцю.
Старовинна прислів'я говорить: не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Це буде вже інша ріка - вона тече, змінюються береги ... Людина теж змінюється. Кожне прожите мить народжує в ньому новий досвід, нову думку, нове почуття. Не можна двічі «увійти» в одну і ту ж книгу. Якщо це справжня книга, то вона рухається і росте разом з нами.
Серію книг про Джерон кожен раз читаєш заново і заново відкриваєш для себе цього, та й кожного персонажа книги, тому що її сторінки щораз народжують нові думки.
Читаючи твори Вероніки Іванової, розумієш, яка все-таки складна штука життя: ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш. Я думаю, що завдання кожного письменника - донести до сердець читача найпотаємніше, подарувати частинку себе. Їй вдалося зробити це, і пам'ять про трохи дивною філософської книзі, яка подарувала мені кілька новий погляд на життя, назавжди залишиться найпотаємнішим пам'ятником моєї душі.